Щербата гора викашлює дим
Крізь густу смерекову бороду…
Як добре прокинутися молодим
В обіймах ранкового холоду!
В поношених кедах ступити на мох,
Думками торкнутися вічності…
У цих володіннях безмежних ти – бог,
Який не бажає публічності.
Напнувши вітрило, палатку свою
Відпускаєш в зелені повені:
Щасливого плавання кораблю!
І трюми травою наповнені.
Як тільки нависне туман густий
Із люльки гори щербатої,
Тобі залишається тільки йти
І мох лоскотати п’ятами.
В наплічнику в тебе лиш попіл пожеж,
Бо світу скарби вже розтрачено…
Дорога триває, допоки ти йдеш,
А відстань? Не має вже значення.
І в час, коли обраний вірний шлях
Приведе до межі над прірвою,
Згадай, що тобі невідомий страх,
Допоки у серці віра є.
По хмарах іди, як Петро по воді,
Розвій свої сумніви повністю,
Бо вільним по-справжньому станеш тоді,
Коли відречешся умовностей.
Як же я хочу в гори!!! Лише там вдається відчути себе дійсно вільним, від усього зайво-необхідного!...правда в кедах-то далеко не зайдеш у наших скелястих лісах
А поезія ваша чудова, Наталочко, світла і енергійна!...як і ви, мила кульбабочко
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
О, Ви, як справжня бойківчанка, знаєте, що таке гори! Так, в кедах далеко не залізеш))) Хіба що взяти їх з собою і перевзутися на вершині. Дякую Вам, Сонечко! Ваш позитив надихає!
Бо вільним по-справжньому станеш тоді,
Коли відречешся умовностей. Наталя,я думаю,саме в горах ми зрікаємось всяких умовностей...чудовий простір для мрій!!!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, люба тезко! Ти цілком права! Там достатньо простору для злету.
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Палатку в руки - і гайда! Душа потребує простору... Тому тісні стіни часом хочеться змінити на широкі простори, коли цілий світ біля твоїх ніг!.. Дякую Вам, Юро!