Уяви: шоста ранку, старий допотопний автобус,
Затягнувшись, викашлює дим, торохтить двигуном…
На сидінні потертому ти, ухопившись за спробу
Повернути в дитинство, сидиш… І тобі все одно,
Що позаду лишається червень, міста і вокзали,
Недопита і вистигла кава, запилений стіл,
І, розсипані стосами крил, перепрілі журнали,
Між якими пожовклі від часу конверти листів…
Хай воно залишається там, під печаткою “завтра” –
Ці буденні турботи, ці втрати себе в суєті…
Із рипучих колонок свідомість загойдує мантра –
Призабутих улюблених треків мотиви прості…
У закурених вікнах проскакують слайди пейзажів
І засвідчує небо погожий і сонячний день!
Так комфортно тобі наодинці, між цих антуражів,
Шурхотить, мов льодяники, пам’ять у сховках кишень…
Перламутрові трави блищать, наливаючись сонцем,
Мандариновим сяйвом запалює ранок зеніт…
Не повіриш, та всі ми, дорослі, плекаємо схрон цей,
У якому захований чистий незайманий світ.
В кріогенній посудині, в ампулі, ніби чар-зілля,
Має кожен галактику власну. І в обраний час,
Коли хвилею теплою, наче хмільне божевілля,
Ностальгія накриє, втікаємо далі від мас…
І, впіймавши автобус, тримаємо курс у минуле,
Де у кожного стільки щасливих простих таємниць!
І руйнуються відстані, з гуркотом падають мури,
Коли Вічність вливається в ґудзики наших зіниць…
1.Трохи незвично читати, бо зовсім інший стиль, філософія, роздуми. Що більше характерно Лесі.
2.В минуле не варто заглядати, як і в сни, бо не завжди лишається світлий відбиток у пам'яті.
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
1. Маєте рацію: трохи не моє... Але експериментувати не гріх. Вдячна Вам за співставлення, приємно)))
2. Так, в минулому є чимало всіляких темних плям, про які краще не згадувати... Але приємні моменти варто пам'ятати, бо вони гріють душу.
Ваші коменти завжди дуже цікаві. Радію, що заходите почитати!
без минулого, без пам"яті про нього - бідні ми і нещасні. а без любові до нього - злі,зіпсовані і ще більш нещасні! тож не полишаймо його, вертаймося, у всякий спосіб, - тим більше у такий: написати минулому зізнання в любові!
подяка вам за ці слова, пані Наталю...
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Які чудові слова! Касьяне, дякую за розуміння і Вашу мудрість!
Пишете, як завжди, дуже майстерно!!! Але в минуле не варто вертатися. Шукаймо в теперішніх комірках долі щось цікаве. Наталочко, я поклала "5".
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ваша правда, пані Любцю! Треба жити сьогоденням. Але іноді так хочеться зазирнути у приємні миттєвості, які вже стали архівами в нашій пам'яті... Щиро Вам дякую за візит і відгук! І за оцінку!
так зворушливо й красиво вималювано кожну емоцію, кожен порух душі, відчуваєш просто на дотик! А образи неймовірні -
"..на потертому сидінні.." "..допотопного автобуса.." "..Вічність вливається в ґудзики наших зіниць…" -Неперевершена картина!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Фіночко, щиро Вам дякую за такі теплі слова! В суботу не встигла подарувати Вам свою збірочку... Але, гадаю, ще буде така нагода. Ви - неймовірно сонячна!
Чим більше років, тим частіше зринають блаженні хвилини дитинства - хай навіть скрутного матеріально, але все ж казкового! Гарно, Наталю!
А я вже почав хвилюватись, де Ви пропали.
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ви цілком праві, Вікторе! Приємно, що пам'ятаєте мене! Була трішки заклопотана... Сподіваюся, тепер матиму більше часу. Дякую Вам сердечно!