Як важко попрощатися з коханням,
Що посилилося в мені,
Воно словами й почуттями,
Стало частинкою в житті.
В житті що значення немає,
Є змушеним лише буття,
А що ж душа? Вона страждає…
І залишається сама.
І плаче гірко те кохання,
Сльоза щокою потекла,
Воно зісталося зі мною,
Вона хотіла так сама.
І все ж кінець, ось так печально,
Бо щастя кинуло буття,
І ринуло у те безмежжя,
Де мрія вертиться моя.
І важко так усе забути,
Сказавши з сльозами прощай,
Я просто хочу поруч бути,
Кохаючи усе життя.
А.А. Отченко
дякую...
