Забирай,якщо хочеш,усе,
Не віднімеш у мене лиш спогад,
Спогад мій,мов човен,що пливе,
У життя,де залишився холод!
Снігопади засипали цвіт,
Не зігріє весною кохання,
Відпускаю-іди-крикну в слід,
І прошу,припини,ті, страждання!
Все було мов у сні-тому сні,
Поцілунки- висоти бажання,
Спогад мій,ти,залишив мені,
У якому лиш вічне кохання!
Забирай!Я віддам,тобі,все,
Лиш залишаться мрії на згадку,
Серця спогад-кохання палке,
У якому поставлено крапку...
Читаючи Ваш Вірш Я ніби перемотала плівку спогадів назад і згадала того хлопця якому хотіла подарувати своє життя. Він був для Мене - Небом. А Я Птахом який кружляв на Його висотах... Я хотіла охопити Його всього... Таа хіба охопиш Свободу? Ні. Дякую Вам Пані Лесю! Холодно... Холодно і сиро... Спи моя туго і нехай висохне сльоза... Я буду жити я буду знову жити.
Леся Утриско відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Женьшень,моя люба дівчинко,життя прекрасне,час загоює рани,болючі любовні рани,вище голову і вперед,адже вас чекає велике життя,велике ваше спавжнє кохання,дерзайте,смійтеся у вічі болеві і він поступиться.Як кажуть-ще й на вашій вулиці буде празник.Ви сильна,у вас все вийде.