Запізніла весна ледь святкує свої карнавали:
у обіймах морозів завмерли деревця в саду,
первоцвіти сп'янілі свідомість втрачали чи в'яли,
цвіт черешні безплідно завмер, як в чаду.
Відгорає тюльпан, спраглий келих наповнивши сонцем,
відзоріли нарциси – пахучий рясний зорепад,
та милу́є блакить незабудок під самим віконцем
і тендітних конвалій п'янить – від Діор – аромат.
Феєрверками барв ще зуміє весна захопити,
розіллються вони із бутонів півоній, троянд.
Ну, а нині в саду – ніжна скромність... аж ні́де ступити –
заметіль фіалко́ва чи плетиво сніжних гірлянд.
Може ельфи злетілись в мій сад соловейка послухать,
і в усіх закутках всілась безліч білесеньких зграй?
Як співав соловей! Та затих, мов боявся сполохать
цю святу чистоту – білосніжний фіа́лковий рай.
Вчорашні світлини куточків мого саду.
ось у чому кохається серце жіноче - у принадах весни та власноруч випестованому саду! і там краса, серед смарагдового раю та цнотливої білизни квіту, і тут, у кожному слові, від любові народженому!
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Касьяне! Так, квіти – це моя любов, захоплення... це мої друзі, котрі не зраджують, вміють слухати і дякувати за турботу про них.