Розцвіли каштани...
Сонце полум*яне
Ласо шугонуло у крутіж суцвіть.
Піниться, шумує,
Променем цілує
Кожну найдрібнішу вінценосну віть!
Ну а та - пашіє...
Щастя струменіє
З листу золотого у небесний ківш.
Боголика милість
Долі опустилась,
І довкола, ніби, стало все добріш.
Все миліше стало.
Проясніли зали
Ті, де нещодавно гелготала ніч.
Злоязикі чвари,
Збриджені почвари
Спудилися й прудко повтікали пріч.
Геть од цього світла,
В закапелки - скніти!
Нині час не тіней, нині час не зла...
Палахкочуть щасно
Кетяги прекрасні,
На каштанних кронах світяться дива.
(6.05.15)
Прочитала твій, ЛЕСЮ, вірш і так закортіло поїхати на Хрещатик і глянути, чи зацвіли вже Київські каштани?
Вірш сонячно-полум'яний, ніжний, життєдайний!
Леся Геник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я рада, що вірш припав Вам до душі...
Сонця Вам!
Дякую!
І я в неділю милувалася сонцесяйними станіславськими каштанами! Стільки світла, натхненної краси й оптимізму у твоїх рядках! Так, *нині час не тіней*, а сонця й надії!
Леся Геник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
під настрій! Ти - майстриня пейзажної лірики. У кожного всетаки є свій улюблений стиль,в якому він найкращий! 
Стільки світла, натхненної краси й оптимізму у твоїх рядках! 
Так, *нині час не тіней*, а сонця й надії! 
