(із циклу ""Пустощі Музи")
** К. «... і любові грона – знаком по життю!"
Як все це сталося давно:
кохання звабні грона
переливалися в вино
п’янке, духмяне! Дзвони
вже сповіщали: настає
той день, в якому буде:
і тіло спраглеє твоє,
чарівні диво-груди,
безумства юні, шал чуттів,
і там… – твої долоні!..
і найбентежніші зі снів…
й життя сакральне лоно!..
** N. «... як тобою пах чебрець, що ми так зім’яли!»
А між нами… – Стільки
сталося між нами!
Чому ж, безсердечна, ти велиш мені:
«Не було, не згадуй, не шукай… не думай…
навіть не надійся: не прийду й вві сні!»?
– Та згадай хоч сосни!.. той чебрець зелений!
Це ж останню радість вкрадено у мене!
** N. (а по-правді: все віддав би? - лиш би повторилось!)
невтоленість твоя до поєдинку звала,
в відвертість, в пожадання, в чари тіла!..
п’янкого тіла, котрим так уміло
ти спокушала… й щедро дарувала!
/«хай тебе завжди п’янять її диво-груди!» Пр., Б-я/
** Л.С. "має ж щастя той, хто поряд!"
,,Мені б цю розкіш тіла… днів на три!”
– На день, на мить! – у ній щоб розчинитись!
А потім повеліть: «Стрибни з тої гори!»,
Чи: «В морі утопись!» – і піду я топитись!
* * N. «не забудеш той плід, що хоч раз скуштував, не забудеш!..»
Чи любові це, чи плоті голод? – певна річ,
що від того маю клопіт єден – цю мігрень:
не була ти у моїх обіймах лише день,
а вимріюю – жадану! – всеньку ніч!..
/от би вік таку недугу! – і тебе, як ліки…/
** Н.Т. «в ніч липневу потонути… й загубитись!»
Упірнути з головою в гріх, як в річку,
все закласти – душу й тіло – за любов!..
Розіб’юсь хай! – а стрибну з такою в нічку
без жалю і без вагання, стрімголов!
** В.К. «і весна не кличе свята, й холод не відпустить…»
Був сон мені, де Ви… такі зі мною!..
оголені… відверті… безрозсудні!..
– Холера ясна, звабили весною
в студені ці, в передвесняні будні!
/і ніщо так, як обман, не зігріє серце…/
** О. «була надіями вагітна осінь рання…»
так було поміж нас: очі в очі дивились,
і серця – в унісон!..
і лиш це залишилось:
дві суперниці-долі
та два серця невтолених,
і кохання, одне,
так цнотливо оголене…
** О. «вы восклицали: «так желаю видеть
вас первым из мужчин в моей судьбе!»
Средь желаний вам счастья причиной
Чтобы первым мне стать мужчиной?
– В воскресенья? по вторникам? в среду,
Милейшая, чудная леди?
Но желанье мое… так невинно:
Не хочу я быть первым мужчиной:
Дань воздам я за мудрость древним –
Мне достаточно быть
Последним.
(Вы так строги, но не взыщите, леди,
за язвенность, за ироничность строк –
в меня попроще все:
"Так можно, чтоб последним?..")
чарівними нитками мережили...і як вправно! Хіба чоловіки так вміють?!
Узори такі прості, життєві, але ж які неперевершені, красиві!!! чебрець - запашний! А холера ясна - просто із серця!,- видала, що чоловік пише, живий і запальний! Не вітер))))
Касьян Благоєв відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ні, точно не вітер! чоловік. (але з яким вітром в голові!!.)
та вже даруйте за таку ваду розумову; зате нема "худа без добра": такими чоловіками жіночкам куди легше крутити-зваблювати!
(правда, коли він твій, оцей вітряний, власний - то це не мед! або на ланцюг, або під замок...)
Касьян Благоєв відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
та то тільки я візерунок мережива вибирав, а самих ескізів до нього - пів тисячі. та коли хочеться хоч тисячну частку вихопити із прожитого дня - то їх, мережив, можна зіткати - на пів світу
Колоритні мережива, Касьяне! Може. вже вишиванку пора настала вишити?
...і радість, вкрадену у мене! (колоритныше... і до смаку)
А так нічё... Продовжеуйте, пародисте!
Касьян Благоєв відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
а на вишиванку і ниток в кольорах вибрати, в полотно відбілити, і пальчиків вправних, - а тут - одне безталання... ні, гіптувати красою - то не моє. хоча носити та пишатися вишитим кимось - от зумів би!
давно підглядаю, чим би ваші очі в мої пенати привертати, ось вишукую, заманюю, бо гарний читач інколи краще гарного вірша, тому що очі гарного читача скрізь поезію бачать, навіть там, де і не сіялося нею.
сьогодні мій келих вина буде саме під оцей тост: "за гарного і щедрого на слово читача!" (ну і за оту, що писати змушує, холера ясна, спокою не дає!)
Касьян Благоєв відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
нас життя обплітає бажаннями, ми заплітаємо мрії свої у мереживо слів, доля нас бавить (чи лише манить?) обіцянням щастя... - і від того оце все, і від того...
Гарна відповідь... на мою скромну ресензь, колего! А то Ви про неї... про ту, що під боком?
