* N... :
"... не стала я долею, щастям твоїм я не стала"
"Прости: не я тобі дала
Ночей палких, жаги світання
Для двох нас! пристрасті кохання
Вогню, де все згора до тла!..
За миті, крадені у днів,
За ті короткі щастя миті,
Яких ти прагнув так, хотів
У вічність нашу перелити!..
Прости...
За доторк ніжності – не мій! –
Не наших тіл і душ; години,
Коли не разом ми! Дитини
Не нашої почутий сміх!
За сум і холод по ночах...
За крадених цілунків присмак,
Які лиш поспіхом я встигла
Тобі лишити на вустах...
І знов молю: – Прости мені
За втрачені надії снів,
За щастя – та не наших доньок,
Тепло омріяних долоньок,
За ненароджених синів!..
За мрії, що складав собі,
За цю жагу і спрагу лона…
За перший сніг, що ліг на скроні,
За нещасливі дні в журбі,
Які лишала я тобі...
Тобі ж я дякую за все:
Що в днях моїх ти стрівся щастям,
Що ти – лиш ти! – святим причастям
Любові заспівав пісень
Моєму серцю! Ти один
Неоціненні ті дарунки
Поклав до ніг моїх: цілунки,
Турботу, радість тих хвилин,
Що нам від долі випадали,
Що біль по краплі забирав.
Ти щастя миті дарував! –
Так, знаю, як було їх мало
Для тебе, котрий перший раз
Від мене серце моє спас
Ти, рідний, вперше дав відчуть
Мого єства жіночну суть!..
Ти лікував мене коханням,
Омріяним, жаданим, тим,
В якому я тонула з ним… –
Його відчувши в мить єднання!..
Ти був найкращий чоловік
За згублений дівочий вік –
Найперший, рідний, милий,
Мій!..
Прости! І не зникай. Не смій!"
*
Моя любове, перша – і остання,
Ти днів моїх єдинеє кохання".
...
(не чекав я тебе, слів отих і зізнання серпневого…)
на жаль, такі помилки дуже часто стрічаються. то й не дивно, що з‘являються подібні рядки. ось цитата з одного мого давнього твору, що, як на мене, доречно ляжуть в коментар:
То не твої думки
Спраглі такі, голодні
Прагнуть минуть пастки
Зболені та холодні
То я свої жену
З мозкового полону
З присмаком полину
Хоч і з любові трону
Йдіть, не вертайте вже
досить тортур невпинних!
І лише слід стриже:
«Я – не твоя дружина…»
о ви, можливого ті дні, печалей наших каяття!..
дякую, що так далеко заглянули - і давайте вести розмови як давні-предавні друзі добрі: на "ти"?
... а відлунювати ваше серце вміє...
вам дозволяю, звісно, але сама навряд, чи наважусь до вас на «ти» - надто мудрий та авторитетний ви автор і чоловік, друг моїх друзів. тож дозвольте хоч у цьому коротенькому «ви» (хоч я й не з великої літери тут пишу) виразити моє шанування вашому досвіду і таланту. домовились?
і смертельно негречно перечити жінці, і невиховано, і нечемно - тому все ж залишу ваше право за вами - але якою небесною любов"ю буду до скону любити за "ти"!! - бо навіть віруючий зі своїм богом веде розмови тільки на ти!! - а я не вище жодного з них, я сіра миша земна, лише миша, заєцю, вовчик...
тож - давайте на "ти"?? - воно прекрасне, а "ви" - здитинства знак зверхності і неповаги, лише так.
це ж просто і чудово: людині на ти! -
ох, який же солодкий мед ллє оцей співець любові на бідну Улькус))) та від мови такої рани глибокі гояться, а не те, щоб виразки дрібні! щодо звертання на «ви», то погоджуся лише частково - на «три букви» на «ви» не посилають, то таки пошанна множина і аж ніяк не зневага а ще подекуди в нас збереглося не лише звертання на «ви» безпосередньо, а й дієслова відповідні при згадці третьої особи. пам‘ятаєте: «якби моя бабуся встали»?
Емоції переповнюють після прочитаного! Чудово, талановито!
Касьян Благоєв відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую за читання і потрачений час. тішу себе надією, що й справді було цікаво читати жінці про жінку і від імені жінки, бо не своє занотував, а просто записав як сповідь від тої, що серце полонила...
Іноді ми звертаємо не туди... І тільки згодом розуміємо це...
У мене аж сльози на очі навернулися....
Касьян Благоєв відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
і по моїх спостереженнях - ми весь час життя свого ходимо то не в потрібному напрямку, то не з тими попутчиками, то не за тими багатствами, котрі нам потрібні...
а тут як для мене особисто - помилка. варта пів життя... все потрібно було зробити, щоб стала моєю і моєму домі...
Зачиталась,аж серце щемить...
Ти лікував мене коханням......
Касьян Благоєв відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
по моєму житю то були найшвидші у дії та найкращі ліки по результату. ось спробуйте, рекомендую після випробовуваннях на собі!
і дякую за читання моїх "рецептів". хоча тут якраз - її, я лише в слова оформив...
Ой, я не дала, тих ночей, що просіш!
Булше ті не дам,квіткі не приносіш!
Ти лем фігльовав, я не фігльовала,
І у туту ніч серцем ті не дала!
Ты не пудходи, всьо перегоріла!
Чого позераш на ня так не сміло?
Шатя цуравой, алем файна дівка!
Не откриє ся лем для тебе хвіртка !
Касьян Благоєв відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
це ж якої такої жадної скупої коломиєчки мені виспівуєте?! то лем мав єдну квітку принести, щоби ту зірвати?!! та я їх тепер оберемок припру, най тішиться! аби хвіртку не закрила!
Пане Касьяне, Ви можете назавжди відбити бажання братись за перо, бо писати, як Ви, в мене не вийде, а писати гірше - навіщо тоді писати?
Під враженням.
П.С. Чудовий екс від Джаннет Даклін
Касьян Благоєв відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ще не було - і не буде - так, що прийшов єден пророк, сказав слово своє - і закінчилася мова людська, і потреба чути, і розуміти, і сказати своє. ой, навіть боги розмовляють по-різному і не в один рраз.
зізнаюся, я тут лише з цікавости до пезії як такої та з причини обробітку матеіалу певного, тож геть ні по вмінню, ні по "таланту" не годжуся у писарі-поети. чи навіть віршомази. я простий дилетант, тінь, подражаніє, без претензії ні на що. навіть сам собі епіграму мусив писати, хоч надіявся на слово гостре і справедливе від інших, вам подібних - бо ви пишете душею і розумом, потребю і любов/ю, я лише жіноцтво тішу фразами, випадково втрапивши у ритм їх.
тож жартуйте наді мною, але пишіть самі, вам сам бог велів, бо виходить по-справжньому, пене Хранцузе.
тим більше, що і стиль ваш мені до вподоби, і вміння світ бачити і знву вміння це пеердати словом.
але за все маю дякувати, як чемний хлоп, і буду приходити начитуватись вашим
І знов молю:пробач мені
За крихти ніжності, що стали
Надією поміж душами.
І мрією в моєму сні...
Пробач за зустріч, що нема,
За ті цілунки , що крав вітер,
Коли зривав ти в полі квіти.
А на тім полечку-зима...
Пробач за вірші і пісні,
Що твою душу не зігріли...
Але вони... Вони хотіли...
Та попелом летять у дні
Де не почуєш.Ти б читав
От вірші, що не писались.
Твоїм сердечком не читались...
Пробач,що ти не пробачав...
Касьян Благоєв відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
... я був чемний, на мені всі провини були - я все пробачав...
а ви як своє, з жіночго серця вилили, з жіночого відчуття! дякую, що відізвалися такою увагою, таким словом!
Такий твір не залишить байдужим нікого. І я , наче опинилася на мить на місці тієї жінки, яка ось так відверто і з любов'ю розкрила своє серце дорогому чоловіку. Надзвичайно зворушливо і гарно.
Касьян Благоєв відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
... то справді було особливе і дароване небом почуття... як і зустріч з нею, як і печалі, що дарувала ця зустріч. і таким випало прощання з нею - у змішаному відчуття тої ж печалі і щастя, що вона була у житті. дарунком долі, хай і на сім тих років...
Бог милостивий і справедливий! А квітів в Раю вистачить на всіх, хто того вартий! Хай щастить Вам на земній дорозі!
Касьян Благоєв відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
сподіваючись і на милість Його, і на ласку, все ж я мушу визнати: коли ви говорите так - то і Його слово звучить у ваших вустах, коли ви прихильні до мене - то і його прихильність ближче стає.
дякую вам!
Касьян Благоєв відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
коли прийде час, і постану я перед Всевишнім, і спробую пожалітися на життя своє тяжкеє, тут він і згадає ці букети квітів і заперечить: "нічого тобі до раю! ти і на землі своє у райських ківтах отримав". і буде мені печаль превелика...
але - дякую зараз щиро!
Вразило, сподобалось... Проте з заголовком посперечаюсь: вірш написаний від першої особи, жінки = виходить "моя", по-друге, відносно сповіді - ЛГ увесь вірш просить вибачення і дякує... Якщо сповідь, то чому остання навіть для співбесідника, вона ж жива, вибір зробила тільки не в його користь. Але це її вибір. Якщо він так її кохав, то чому не бажає їй бути щасливою, не відпускає її... Хоча, можливо б , не народилося такого чуттєвого твору...