Не плач матусю, не журись
Ніхто не бачить твоїх сліз
Ти лиш у небо подивись
Таких як я, тут повно- скрізь...
Не побивайся моя ненько,
Що віддала мене війні.
Тепер далеко я, рідненька
Уже не боляче мені...
Мене виховували кулі,
Від них не раз тікав, тремтів
Мене виховували долі
Моїх товаришів- братів.
Були ми всі брати по крові,
І нас єднала мисль одна
Ми не здавалися без бою
Якою б не була ціна.
Ми вчились, мамо, виживати
Без страху бути, без обав...
Та не навчитись нам вбивати
Брати життя котре Бог дав.
Пліч-о-пліч, зброя за плечима...
Не раз палили нас вогнем...
Матусю, знай твоя дитина,
дорослішала з кожним днем.
Так часто я сидів в окопах
Голодний зморений, не спав
Поневірявся по болотах
І лиш в думках я пам'ятав...
Я згадував, матусю, руки
Твої і і очі у сльозах
Як проклинала ти розлуку,
Котра вже не з'єднала нас.
Ти бачила в мені надію
Яку ніхто не відбере
Десь там далеко свято вірю,
Не осоромив я тебе.
Прошу пробачення в одному,
Тай цьому виправдання є
Що не вернувся я додому,
Не втішив серце я твоє...
По нас стріляли, беззупинно.
Мій брат під кулями лежав
Я мав прикрити йому спину
І його кулю я впіймав...
Та не відчув я мамо болю
Коли на землю впав лицем.
Сам вибрав я для себе долю,
Життя чуже стало кінцем.
Мене на руки браття взяли,
тримали міцно як могли
Понад усе мене благали:
" ТИ НЕ ЗДАВАЙСЯ! ЛИШ ЖИВИ!"
А я дивився в чисте небо,
Безкрає небо голубе...
Мені нічого вже не треба
Хотів лиш бачити тебе...
Хотів відчути твої руки
Рідненька матінко моя!
Я не бажав для нас розлуки
І не хотів вмирати я!
Не будь на мене зла , матусю
Все зрозумієш з часом ти
Чому зробив це, чому мусив
Для чого довелось піти...
Тепер цілуєш мої руки,
Такі холодні й неживі
А душу розриває мука,
Що ти жива...а я вже ні...
Не плач матусю, не журися
Сльози не вернуть вже мене
Ти лиш до Бога помолися
І може з часом біль мене...
Ти на могилку принеси
Жовтий тюльпан, лише один
В стрічку блакитну загорни
Мов квітка, ріс і жив твій син...
Не забувай мене, матусю
Як ПАМ'ЯТАЄШ - Я ЖИВУ!
Я не хотів вмирати, мусив
Віддати душу я свою....
лютий 2015
Мені дуже сподобалася ваша поезія!Пробиває на плач .Коли читається цей вірш складається враження що ти стаєш цим "Невідомим Солдатом" який загинув за Україну.І ти ніби переживаєш це сам...Вірш можна читати і читати багато разів!Ви молодчина продовжуйте творити і радувати нас новою поезією різної тематики
Ні, сонечко! Тема така, що потребує щоб про неї постійно писали...і чим більше буде про це чудових і хороших віршів, тим краще!!! Ну а на незначні недоліки, коли про таке читаєш, то не звертаєш уваги...
Процак Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ви такий хороший...що я червонію дякую з цілого серця