Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Тост: Привиди нового світу Частина 4 розділ 7 - епілог - ВІРШ


Тост: Привиди нового світу Частина 4 розділ 7 - епілог - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 25

Пошук


Перевірка розміру




Привиди нового світу Частина 4 розділ 7 - епілог

7. Шаман. Двері кімнати відчинились. Чотири санітари з шокерами зайшли всередину. Ось і настав мій час. - Ти ж не будеш чинити опору? – спитав один з них. Решта скривились в самовдоволених усмішках. Я заперечно похитав головою і простягнув вперед руки. Щоб на мене одягнули браслети. Вони переглянулись. Думали я буду кидатись на них. Я навіть помітив певне розчарування на їхніх лицях. Але вони чітко виконували свої інструкції. Руки міцно тримали наручники, які ще й прикували мені до ніг. Ще трішки, і я буду зовсім знерухомлений. - Як саме мене стратять? – спокійно спитав у них. - Я ставив на старий добрий електричний стілець. – відповів один з них. – хтось на газову камеру. Були й такі, що вважали ніби тебе повісять. Може тобі пощастить і тебе просто присплять. Або куля в голову. Як скажуть, так з тобою і поступимо. - Нудно. – закотив очі вверх. - Подивимося на тебе, коли будеш трястись на стільці, або під дулом пістолета. Глянемо, як тобі буде нудно. Сьогодні ж новий доктор прибув. Як там його? - Джонсон. Артур Джонсон, точно. Казали, пі*******й на всю голову. – підхопив інший санітар. Мене вивели з камери. Ми не поспішаючи йшли по довгому коридору. Сьогодні навіть лампи світили не так, як завжди. Другі пацієнти в камерах підходили до дверей. Вони перестали кричати та погрожувати мені після того, як я проломив череп санітару. Признали за свого. І зараз мовчки кивали мені. Віддавали пошану. Зараз вони стали для мене ближче. Нас єднало те через що ми тут пройшли. Тепер я один з них. *** Два місяці назад Машину перестало трясти. Значить ми виїхали на рівну дорогу. Я ж сидів в фурі вантажівки разом з іншими людьми, яких ні за яких умов не пустили б в мегаполіс № 2. Рустам пообіцяв потурбуватись про мою сестру та ту дівчинку, та переказати все Вавилону, коли той врешті знайде їх. І він поміг мені дістатись до Пророка непоміченим. Тепер йому прийдеться відповісти на багато запитань. Машина зупинилась. Біженці, затихли, а дехто навіть боявся дихати. Почувся гавкіт собак. Значить ми біля входу на територію. Так колись було в кожному мегаполісі. Від коли людство начебто об’єдналось, переміщатись стало ще важче. Дивно, і це при зміні кордонів… Видно з таможнею був договір. Нас пропустили доволі швидко. Нічого не міняється. Але зараз це було мені на руку. Ми проїхали. Люди навколо мене тихо раділи. Для них починалось нове життя. *** Я відкрив двері свого житла. Першим ділом в душ. Тоді чистий одяг. Гігієна – головне. Коли я з усім справився. Я пішов до Танка й Колоса. Але в них було закрито. Подзвонив у приймальню. Там сказали, що їх не було від тоді, як я послав йому повідомлення. Я розказав про все, що трапилось від тоді. Як ми натрапили на Вавилона. Про дівчинку я промовчав. Пророк обіцяв усе вияснити. Від тоді не появлявся. А пройшло вже три дні. Я набрав Пророка. Ніхто не піднімав. Абонент недоступний, б***ь! *** Вчора В КПК, який дав Гаррет знайшлась детальна інформація. Навіть відео-зйомка знайшлась. *** Пророк, Танк і Колос піднімались на ліфті. Офіс Макса був на самому останньому поверсі. Двері відчинились. Вони зайшли в напівтемну залу, яка слугувала і кімнатою, і кабінетом. Максим Вікторович сьогодні був не сам. З ним було кілька людей. Одного з них, Пророк впізнав одразу ж. Гаррет, вічний та незамінний помічник. - Залишайтесь тут – Пророк наказав близнюкам, а сам пішов до них. Коли Пророк підійшов ближче, то побачив уже всіх. Їх було двоє. В обох дреди. Досить схожі. Але це хіба через зачіску. Один в дорогому чорному костюмі. Лице досить молоде. Він сидів на кріслі. Біля нього була його палиця. Пророк одразу ж впізнав його. Другий був у білому костюмі. Як завжди. В руках він тримав ножни в яких була катана. - Герой 93 мегаполіса, голова таємних президентських військ. І мечник, який поклав 24 солдат – голосно заговорив Пророк. Близнюки вже миттю стали в нього за спиною. - Все вірно – відповів голова президентських військ. – проте називай мене Рід. Я ж тебе знаю, Пророк. Той глянув на Максима. - Вибач друже – сказав той – я просто хочу й далі допомагати людству. - Це ти так називаєш?! – закричав той – Допомагати?! Ти зараз сидиш і говориш з ворогом!!! - З чого ти взяв, Віктор? – перервав Рід своїм спокійним голосом – з чого ти взяв, що я ворог? Я знав про «Падіння Ангела» ще від самого початку. Як тільки ти зібрав людей… - А президент в курсі? - Він помер п’ятнадцять хвилин тому – знизав плечима Рід. – знаю, ви через багато, що пройшли, і я теж сумую разом з вами. Але його немає, а ми тут, і нам далі вирішувати долю людства. - Ти знав! – Пророк з ненавистю глянув на Максима. – ти знав це! - Я просто подивився на переваги… - Ти продав нас всіх!!! - Якщо ти приєднаєшся, то значить я не продавав нікого… Пророк замовчав. Він не вірив у зраду старого друга. - Як ти поясниш своє перебування в пустелі, Рід? - Шанс перемирення з сектантами і робота з обелісками – той розвів руки – хочеш перемогти ворога, помирися з ним. - А 24 солдата від рук твого пса? – кивнув на мечника. - Необхідні жертви – Рід підвівся і підійшов до Пророка. – я хочу лише миру. Потрібно об’єднати мегаполіси задля порядку. Мені не подобались твої методи, але я не заважав. Це я дав наводку на 93 мегаполіс. Хотів подивитись чи ти й твої люди готові до загрози. Мій охоронець прийшов за Крокодилом, але твоїх людей не чіпав. Я вирішив, що це сильно ризиковано дозволяти йому жити. Він міг поставити всіх під загрозу, розкривши свій дурний рот. - А офіцер, якого ви грохнули і хотіли підставити мою людину? А я? ти ж послав за мною людей? – з недовірою вимовив Пророк. - Слабкі кінці потрібно видаляти, але я радий, що помилився і ти все ж живий. - А бомбу, яку ти, Макс, вручив Хіміку? - Потрібно показати людям, що їм потрібний захист – відповів Максим. – наш захист. - Та ви хоча б чуєте, що говорите?! – закричав Пророк. - Ти просто не розумієш… - Ні, я все прекрасно розумію! – Пророк дістав пістолет і направив його на Ріда. Той лише відійшов. Мечник почав діставати свою катану. Максим не рухався. Гаррет застиг позаду. Близнюки стали збоку. Пророка аж трясло від гніву. - Ви йо****і на всю голову психопати! – говорив він. – ви монстри! І все це заради того, щоб ви могли керувати світом! Скільки жертв ви принесли вже?! Дурили мене з самого початку! Досить… Його слова обірвав удар Колоса. Пророк випустив пістолет і здивовано подивився на довге тонке лезо, яке стирчало в нього в грудях. - Мені жаль, Віктор – сказав Максим – дійсно жаль. Пророк глянув то на одного близнюка то на іншого. Але в них були кам’яні лиця. Очі були пусті. Ось, що насправді з них зробили. Їх позбавили свідомості і тепер вони лише маріонетки. Смертоносні маріонетки. - Хлопці. – прохрипів Пророк виплюнувши з рота кров. - Вони тебе не чують – сказав Рід – Шамана ми візьмемо живим. Хтось повинен понести вину за твою недалекозорість. Танк зайшов спереду. Пророк глянув йому в очі. Ті не виражали нічого. В Танка з руки поволі вилазив тонкий гострий гак. Максим, Гаррет, Рід, та його охоронець пішли до ліфтів. - Закінчуйте з ним – крикнув Рід. Танк полоснув того по шиї. Звідти бризнула кров. Пророк спробував дотягнутись рукою, але не зміг. Сили покидали його. Очі закрились. *** В двері мого номера постукали. Я схопив пістолет і став за стіною. В ліву взяв керамбіт. - Можна! – Крикнув. Пролунав вибух. Двері вилетіли. Я одразу ж закрив голову руками. В кімнату забігали бійці спецназу. Я кинувся в кухню. Вікна повилітали. В них теж пролазив спецназ. Скільки людей виділили для мене. По мені забігали червоні точки. Я зупинився. Підняв руки вгору. Мені не було куди відступати. Ще одна блискуче виконана операція спецназу. Мене оточило кілька чоловік. Я з піднятими руками, повільно опускався на коліна. Ось мене вже грубо повалили на землю лицем донизу. Руки заламали за спиною і одягли наручники. Тоді підняли і повели до виходу. Там мене зустрів Гаррет. Він зупинив нас помахом руки. - Довбаний Іуда! – крикнув я. – підставив мене. – а тепер що ти скинеш на мене? - Ти затриманий за кількома статтями світового карного кодексу! Зокрема вбивство, зрада і терористичний теракт! – сухо пояснив він. - Зрадник! – гаркнув йому в лице. – це ти дав Хіміку бомбу. Чи твій бос? - Не знаю про що ти – сказав той - Скільки ви ще в зірвете? Проби ж провалились. - Я не маю до цього відношення – сказав він – нас цікавить твій спільник. І я не про Фестиваля кажу… - Ага, повірив – я плюнув йому під ноги – немає спільників. - Це твій шанс зберегти життя – сказав він. – і свого друга. - Краще я врятую ще кілька в обмін на своє – Я випрямився і підійшов до нього впритул. – ти і твій бос заплатите за те, що зробили. Не я, так Вавилон… - Його дні вже не за горами – впевнено сказав Гаррет. - Як і твої – усміхнувся я. – ти просто станеш непотрібним, коли твої боси отримають те, чого хочуть. Тебе знищать після ще кількох мегаполісів… або скинуть на тебе всю вину, бо ти всього лиш лакей. Розмінна монета. Сировина. - Думаю я справлюсь – спокійно сказав він. Я ударив його головою в ніс. Почувся хрускіт. Полилась кров. Мене знову скрутили. - Заберіть його, щоб я не знав де він! – заверещав Гаррет хапаючись за ніс – ти заплатиш! Чуєш?! Заплатиш! *** Зараз Мене посадили в ліфт. Ми спускались вниз під землю. Там мене передали другим людям. Знову тьмяно освітлений коридор. Але вже без камер. Тільки стіни і металеві двері до яких мене поволі волокли. Не пам’ятаю точно про що я думав. Перед очима пролинали образи дорогих мені людей. Вавилон, Аліса, батьки, Ліка. Ще одна обіцянка, яку я не стримаю. Як колись. Тій, котру я врятував в своєму мегаполісі. Якось я пообіцяв прийти, але так і не з’явився. Так і зараз… Але, коли мене не стане, вона хоча б буде в безпеці. Я не боюсь. Вперше мені не страшно. Я просто прийняв це. Смерть ніщо, лиш би рідні були в безпеці. І головне, що я не відправлюсь в пекло один… Двері відчинились і мене завели в кімнату для страти. Провели через маленьку глядацьку кімнату, де сиділи Гаррет, Максим Вікторович, мечник, Рід, голова психлікарні, кілька з тих багачів, яких я бачив на закритому зібранні та кілька охоронців. Навіть Морок з’явився. Всі прийшли подивитись на знищення останньої загрози. Вони про щось весело розмовляли. Мабуть обговорювали мого палача. - … Жаль ми не будемо чути – старий китаєць витер рота серветкою - Деколи краще просто дивитись… – підхопив Морок. Що ж, я подарую вам не забутнє видовище. Ми зайшли в іншу кімнату. Там вже стояв лікар. Трішки вищий за мене. Десь мого тіло складення. Білий халат під яким виднілись армійські черевики. На голові шапочка і маска. Лиця не було видно. Мене всадили в крісло. Прикували. Санітари вийшли. Лишився лише один охоронець з автоматом він став спиною до дверей. Лампочка над ними клацнула. Двері зачинені і мої шанси вибратись тепер дорівнюють нулю. - Доктор Джонсон, я думаю – глянув на нього з ненавистю. Він лише підняв над головою скальпель глянув на нього при світлі. Гострий. Все таки глядачів порадують перед тим як я удостоюсь смерті. Доктор постави скальпель на тацю, поряд з моїм кріслом. Тоді поклав туди дрель, та болгарку. - Давайте швидше, док! – пробурмотів охоронець. – вони ж нас не чують, так? - Вірно – тихо відповів той. - Добре, а то мене не радують тортури… - Прикінчиш його, якщо щось піде не так… - Гаразд, але мені не хочеться марати руки. - Недавно на службі? – доктор став до нього спиною. І покрутив в руках тонкий скальпель. - Пів року – я подивився наверх в склі вимкненого прожектора було видно як той почухав голову і оперся на двері. Джонсон подивився на мене. Я не боявся його. Мене не зламати. Саме це я показав коли глянув йому в очі. Він подивився в мої. - Зараз буде жарко – тихо сказав він. Його очі змінили колір. Мої ж широко розкрились. Не може бути… Що ви сказали док? – неуважно буркнув охоронець. Псевдо Джонсон глянув на годинник. Під землею зв’язок не ловив. Він швидко розвернувся і метнув скальпель в охоронця. Той не чекав. Скальпель попав в горло. Охоронець з’їхав по дверях. В кімнаті заметушились. Охоронці почали стріляти, але скло було куленепробивне. Лише кілька тріщин. Багатії на чолі з Максимом Вікторовичем кинулись на вихід. Яке ж було їхнє здивування, коли там їх зустрів Фестиваль з кулеметом. Кулі зрізали кількох з них, перш ніж вони знову закрили двері. Гаррет та його бос зникли з мого поля зору. В кімнаті їх вже не було. Хтось спробував проломити наші двері, але мертвий охоронець заважав. Лікар скинув маску та халат - Вавилон?! – беззвучно прокричав Морок. Він, Рід, та мечник відійшли до дальнього кінця кімнати Вавилон включив болгарку і зрізав моє кріплення. Ювелірно, навіть не зачепив мене. Тоді допоміг піднятись. - Битись зможеш? – спитав він простягнувши мені пістолет та керамбіт. - Так – я одразу ж взяв їх. Вавилон вихопив в охоронця автомат і став біля дверей. - Відійди від скла! – наказав він. - Який в нас план? – я відійшов до стіни. - Чекати – Вавилон глянув на годинник. Металеві двері здригнулись від вибуху та вилетіли з завіс. Тоді в кімнату полетіло дві гранати. Знову вибух. Тоді пронизливий звук. Я затис вуха руками. Одна з гранат звукова. Наше скло розбилось на друзки. Ми з Вавилоном одразу ж відкрили вогонь. Фестиваль залетів в кімнату з кулеметом. Охоронці були без шансів. Вавилон перескочив через стінку, яка колись тримала скло, з томагавком. Я за ним. Фестиваль кинув кулеметом в Ріда той впав на землю. Я з керамбітом кинувся до Морока. Вавилон зійшовся з мечником. Морок кинувся геть. Я побіг за ним. Він біг до охоронців, сподіваючись схопити хоч якусь зброю. Я не дав цього зробити. Налетів ззаду на нього. Ми обоє пробігли до стінки, врізались в неї і впали на землю. *** Вавилон. Рід не має покинути будівлю. Це пріоритет. Поки Шаман намагався перехопити Морока я кинувся до Ріда. Його охоронець з катаною в руках заступив мені дорогу. Я побіг до нього. Він ударив катаною зверху вниз. Я не збирався нічого блокувати. Фестиваль нізвідки з’явився переді мною і перехопив меч залізними руками. я обійшов того збоку. Томагавк описав дугу і попав мечнику ззаду в шийні хребці. Фестиваль перевів катану вниз і зарядив мечнику кулаком в лице. Той впав на землю з моїм томагавком. Рід був не такий простий, як здавався. Я б був мертвий, якби недооцінив його. Але я не зробив такої помилки. Його кінцівки були покриті легкими сплавами. Тому він спирався на палицю. Фестиваль спробував схопити його. Рід виявився сильніше. Фестиваль недооцінив його. Рід перехопив його руки, хотів відірвати їх, але побачив, як я рухаюсь в його напрямі, передумав. Рід кинув його в стіну. Я був усе ближче. Він викинув руку в моєму напрямі. Як швидко він рухався! *** Шаман. Морок все ж піднявся раніше. Його нога летіла мені по ребрах. Я відкотився, щоб уникнути його удару. Тоді піднявся. Керамбіт був вже в правій руці. Морок ударив лівою. Я пройшов під рукою і порізав жили під коліном. Він похитнувся, але все ж схопив мене правою і вперіщив в стіну. Тоді кулак мені по ребрах. Я відповів ліктем в бороду. Керамбіт розписав йому груди. Прямий ногою по стегні. І керамітом по кулаку. Він загарчав наче ранений звір. Знов полоснув його по нозі. Він впав. Я підійшов до одного з охоронців. Підхопив дробовик. Підійшов до Морока. Він відповзав назад. Я наступив ногою йому на груди. - Пам’ятаєш, що я тобі обіцяв? – перезарядив дробовик. *** Вавилон Я відвів удар вбік. Витяг з-за пояса шокер. Метал прекрасно проводить струм. Рід аж затрясся. Кілька тисяч вольт пройшли по його тілу. Він задкував до стіни. Я переключив шокер на повну потужність. Я не зупинявся аж поки не почув позаду постріл з дробовика. Рід бездиханно впав на землю. - Попробуй з пекла керувати світом – позаду почувся голос Фестиваля. Я оглянувся назад. Шаман кинув дробовик на застреленого Морока. - Він багато крові мені попортив – сказав я Шаману – ти виручив. - Я йому це обіцяв – відповів той – слово треба тримати. - Значить все? – спитав Фестиваль. - Майже – я направився до виходу. Вони пішли за мною. Лише перед тим Фестиваль облив трупи алкоголем та залишив там всю вибухівку. Я поступлю з ними, як вони колись поступили зі мною. Вогонь очищує… Ми пройшли через розвалені двері. Там чекав блідий, як смерть Гаррет, який схилився над своїм босом. - Що з ним? – спитав я. - Фестиваль перестарався – відповів Максим Вікторович. - Ти сам винен – глухо сказав Шаман – це за Пророка. - Нам жаль – я зупинив його. – ми допоможемо. - Ні – сказав Гаррет. – будемо вважати, що ви дотримались угоди. - Угоди? – не зрозумів Шаман. - За все своя ціна – відповів Фестиваль. – Вони мали бути з нами. - Правильно – сказав Максим Вікторович. – за все своя ціна. От і я заплатив свою. Я був засліплений владою та багатством. Я зрадив друга. Зрадив усіх вас. Воно того не варте. Мені жаль. Пробачте мене… Він закрив очі і похилився вбік. Гаррет перевірив його пульс. Тоді заперечно похитав головою. - Бог пробачить – відповів Шаман. Я вручив детонатор Гаррету. Це він допоміг мені та Шаману. Це він допоміг нам, маріонеткам обстригти ниточки і вибратись з того лялькового театру. - Цю кнопку - показав йому. – коли будеш готовий. - Чому я? – спитав він. - Ти придумав – пояснив Фестиваль. – якщо знайдуть трупи, а ти, при тому, виявишся живим… - Хоча можеш і не підривати – Шаман похлопав його по плечі. Ми залишили його в коридорі і направились до ліфту. Гаррет догнав нас коли двері почали зачинятись. Він віддав мені детонатор. Кнопка вже була натиснута. Ліфт затрясло… Епілог 31 грудня 2044 - Вітаю, вітаю вас дорогі глядачі! – на лиці Анжели заграла усмішка. – Вітаю вас з наступаючим новим роком!!! Вона усміхалась так щиро, як лиш могла. Цього разу на ній був червоний, облягаючий, святковий, новорічний наряд, не без декольте, до речі. Вона була одна. Її зоряний час на телеканалі. Після невдачі з отцем Феодотом, це її шанс на реабілітацію… - З вами вечірній випуск новин на Старк-1. Ми всі в очікуванні нового 2045 року. Давайте підведемо підсумки. Камери починали транслювати зйомку з мегаполісів. - Рік був важкий та напружений – її лице було сама серйозність – ми всі пам’ятаємо недавній бунт, повалення стін в 42 мегаполісі, і звичайно ж, 8-ми бальний землетрус. Проте гуманітарна допомога – допомогла. Ваші кошти, які ви пересилали на вказані нами рахунки, допомогли відбудувати його заново. За цей рік сталось ще багато терактів… Далі з’являлись зображення знищень в мегаполісах… - Відповідальність на себе взяла нова терористична організація, яка була успішна ліквідована спецслужбами. Далі з’явився репортаж, який крутили місяць назад. Новий Віце-Президент робив свої офіційні заяви. Це був високий чоловік за шістдесят, але косметичні імплантати приховували справжній вік. Він тримався впевнено, владно, демонструючи всім своїм видом, що, по меншій мірі, він заслужив на цей пост. - З сумом і жалем повідомляю, про те, що наш президент пішов з життя на сімдесят третьому році життя. Лікарі постановили, що причиною смерті стали болі в серці. Нажаль, його було вже не врятувати. Але, як його замісник і права рука, я хочу вас запевнити, що безпека світу в надійних руках. Зараз рада приймає рішення про те, хто очолить нас. Проте, поки, я виконую обов’язки президента, я можу пообіцяти вам, що уряд кине всі свої сили на відновлення всіх постраждалих будівль, внаслідок вибухів. Ми знайдемо тих, хто це зробив та покараємо… - Ще один нещасний випадок стався в реабілітаційному центрі мегаполісу номер 5. Ув’язнені влаштували там бунт, внаслідок чого сталась пожежа та загинуло кілька десятків людей, включаючи персонал. Непідтверджені данні повідомили про те, що там перебували кілька впливових людей, які на даний час рахуються безвісті зниклими, але точних підстав для цього немає. Можливо це теж був теракт… Анжела глянула в камеру своїми великими очима. - Ми виражаємо наші співчуття сім’ям загинувших. Ми скорбимо з вами. Вона витримала хвилинну паузу і вираз найглибшого співчуття на лиці впродовж цього часу. Тоді підняла голову та усміхнулась. - Проте не обійшлось без хороших новин. Уряд виділив матеріальну допомогу на відновлення давно закинутого мегаполісу 93… Камера транслювала зображення з пустелі, як прибувала гуманітарна допомога, як звалювали табличку з різними законами, щасливих дітей… Далі про економіку, досягнення в спорті, виступи артистів… Тоді прийшла черга президентської промови. *** Мегаполіс 0 (Альма-Матер) Президент сидів у своєму офісі. Було темно. Десь за стіною, в кімнаті охорони, крутилась його промова. Там він висловлював надії та обіцянки на краще майбутнє і запевнював, що терактів більше не буде. Але як можна запевнювати когось в тому, в що не віриш сам. Всі, хто міг хоч на щось пролити світло вже на тому світі. Хтось про це подбав. Тоді, в психушці. Тіла два тижні не могли впізнати. Хто є хто. Що ж вони там робили? Дивна компанія. Хтось затер сліди. Але не надовго. Він всіх знайде… Його двері відчинились. Зайшов товстий приземистий чоловік в білому костюмі. Голова розвідки. Хоч він і не виглядав, як шпигун. - Чого тобі? – спитав президент. - Зайшов привітати – той розвів руками – свято як-не-як. - Ага – втомлено погодився президент. – свято. Але не для нас. - В мене, для вас подарунок – сказав шпигун. - Знову годинник? – стомлено спитав він. - Краще – усміхнувся товстун. Він пройшовся до дверей і відчинив їх. - Пам’ятаєте про що ви мене просили? – спитав він. Президент задоволено всміхнувся. Відколи Рід помер, нерозкритих секретів ставало все менше. В кімнату зайшли два брата близнюка. Їхні погляди були відсутні. «Ясно – спохмурнів президент – андроїди». Мозок працює нормально, поки хазяїн не накаже когось вбити. Тоді самий потужний комп’ютер, який Творець заклав людям в голову, починає працювати в тому напрямку. Ідеальні вбивці… Але відсутність волі робить їх слабкими. - І кого ти привів? – недовірливо спитав президент. - Тих, хто розкриє нам кілька секретів… *** Шаман Ми вибрались з дурки. Фестиваль вів нас по каналізації. Гаррет йшов за ним. - До сих пір не віриш, що живий? – спитав Вавилон, який йшов позаду. - До сих пір не розумію як – я похитнувся від втоми, але друг підтримав мене. - Гаррет твій поміг – сказав той – якраз вчасно. - Не варто мені дякувати – буркнув той. Я промовчав. Все ж він зробив свій вибір. Фестиваль та Гаррет віддалились. - І що далі? – тихо спитав я - Там машина нас чекає. Далі відлежатись на човні, який ми орендували на поїздку по морі. Вийдемо по дорозі… - Я не про те – перебив я. - Про що тоді? – здивувався Вавилон. - Нас знайдуть. За те, що ми зробили. Таке ніхто не прощає. - Можливо – погодився Вавилон. - Що тоді? – спитав я – що будемо робити? Ми не знаємо чи живий Хімік. Брати близнюки, які підставили мене та вбили Пророка… - І все – сказав Вавилон. – більше нікого. Решту ми перебили. А ті нехай шукають. Я промовчав. Колись, в іншому житті, вони були моїми друзями… - До речі – сказав мій друг – я чув це вони грохнули одного слідчого, який знав наші імена. - Толку – сказав я – він міг розповісти… - Він і розповів. Але Гаррет віддав мені ті данні. - І де вони? - Цього я вже не знаю – течія в річках 28 мегаполісу швидко рознесла попіл та уламки. - Тобто ми в безпеці? – все ще не вірив я. - Якщо мерці не воскреснуть. - Скільки ти готував цей план? - Гаррет розповів місяць назад. Ми вилізли з водостоку. Нічне небо заступили хмари. Мав починатись дощ. - А кілька днів назад він повідомив, що я можу тебе витягти. Ми створили легенду Артура Джонсона. Я боявся, що ти мене впізнаєш… - Я б не видав. - Точно – підключився Гаррет – лице в тебе було як у мертвого. Нуль емоцій. Ми почали спускатись вниз до річки, яка мала вивести нас до моря. Шлюпка чекала нас. - Що ж – сказав Гаррет – мені далі не по дорозі. Фестиваль глянув на нас. Я знаю, про що він думав. Десь глибоко в душі я погоджувався. Але ні. Ми й так вже сьогодні натворили. - Топай – Вавилон потис йому руку. – виберешся сам? - Справлюсь – Гаррет перевів погляд на мене. - Дякую – сказав я. - Я зробив це не заради тебе – він повернувся та пішов геть. - Чому ж тоді? – не зрозумів Фестиваль. - Я хотів припинити вибухи чи ще якісь досліди – він пришвидшив крок. – та дівчинка. Вона ж з вами, так? - Не знаю про що ти говориш – сухо буркнув Вавилон. - От так і всім говори. - Заляж на дно – крикнув я. – і не попадайся нам на очі. Гаррет був усе далі. Фестиваль питально глянув на нас. - Він співучасник того, що сталось – пояснив я. – його будуть шукати. Його життя в його руках… - Все одно безпечніше… - Знаю. Але ми і так вже натворили за сьогодні. - Нам час – Вавилон виліз на човен. – твоя сестра чекає. - В мене ще справи – я підійшов. Простягнув руку. Він схопив її та витяг мене. - Що ж – він похлопав мене по плечі. – давай завершимо всі справи. - Удачі! – Фестиваль відштовхнув човен. Ми допомогли йому вилізти. - Я десь в Австралію. Нє, десь в Азію. – сказав він. - Чому туди? – одночасно спитали ми. - Ви ж не візьмете мене з собою. – почухав голову Фестиваль і почав бідкатись. – Та й я не хочу туди, куди не знаю. А там я ніколи не був. І на мене не будуть дивитись косо. Там нормально мати схожі імплантати. І азіаток я люблю. Там мене ніхто не буде шукати. І за тим очкариком треба подивитись. Ще й Рустам має на мене зуб… Ми зареготали. Фестиваль спочатку не зрозумів, з чого ми ржали, а коли до нього дійшло він приєднався до нас. Нічну тишу порушив наш сміх… *** 2045 Мегаполіс 2 Ліка ходила по ринку поблизу нетрів. Вибирала продукти. Сьогодні там було людно. Субота. Люди закуповувались продуктами на тиждень наперед. От і вона не виняток. Вона про щось думала. Вона зупинилась біля лотка з фруктами. Зима, а вибір фруктів… Її хтось грубо штовхнув в плече. Ліка роздратовано повернула голову. Що за ідіот! Той, хто штовхнув її зупинився зовсім поруч і навіть не зважав на неї. Вона поправила своє сіре пальто і сумочку на плечі. - Ви мене штовхнули! – сама не зрозуміла навіщо вона заговорила до незнайомого чоловіка років двадцяти п’яти. Він стояв в синіх джинсах та чорній куртці з капюшоном натягнутим на голову. - А? – він необачно повернув голову. Зріст вище середнього на лиці трьохденна щетина. Коротко стрижений, русявий з зеленими очима і горбатим носом. - Ви полегше – заговорила Ліка – дивіться куди йдете. - Ой, вибачте! – голосно та винувато заговорив він. – я не хотів! - Та нічого… - Як скажеш, Ліка – вже тихіше сказав він – ти ж Ліка? Так? - Звідки?... – зблідла дівчина. - А я й не знаю – незнайомець пройшов повз неї і кинув клапоть паперу їй в кишеню. – Вибачте, помилився. Він розчинився в натовпі, який снував по ринку. Ліка то здивовано, то налякано намагалась розгледіти його. Але марно. Той зник. Вона потягнулась рукою в кишеню. Дістала погнутий клапоть паперу. Розгорнула. І не дихаючи перечитувала кілька рядків. *** Привіт Ліка! Я стримав слово. Якщо хочеш зустрітись, то я буду чекати тебе там де пообіцяв повернутись… *** Поблизу мегаполісу 239 З заміток Аліси Вавилон з Шаманом йшли по берегу моря. Вони мовчали. Скільки всього було сказати друзям, але вони мовчали. Вони не розповідали мені, що зробили, а я й не питала. Я просто спостерігала за ними з нашої хатинки на пляжі. Рустам привіз нас сюди. Він і сам перебрався з Лейлою, але в маленький особнячок. Нам же залишилось просте туристичне бунгало. Але більшого і не потрібно… Я усміхнулась. Згадала вираз лиця Вавилона, коли він розповідав брату про нас. Ніколи не бачила, як він переживає. Щось в цьому є. А тоді Шаман сказав, що знав про все з самого початку. Напруження спало, але Вавилон трішки схарився на мене, що не розповіла йому. Але він не з тих, хто буде довго ображатись. Друзі зареготали. Що вони згадали? Чи щось задумали? Але я махнула на них рукою. Це ж вони. Влізати в різні неприємності для них в рамках норми. Я повернулась назад. Ліка заплітала Яні коси. Мені це не подобалось. Ліка мені не подобалась. Сама не знаю чому. Може тому, що Яна прив’язалась до неї? Чи що вона заволоділа серцем мого братика? Але я гнала ці думки геть. Ми порозуміємось, я сподіваюсь. А якщо і ні, то й пофіг. Головне, щоб брат був щасливий. Вчора ми всі говорили про те, що коли все утихне, ми зможемо почати пошуки наших батьків. Очі Вавилона загорілись тоді. Може він ще думає про ту… Але я не можу нічого пред’являти. Він врешті признався мені в коханні. Він мій… Я знову подивилась на море. Там гуляв Рустам з вагітною Лейлою. Вони помахали мені. Жестом запросили приєднатись. - Я пройдусь, прогуляюсь – повідомила Ліку та Яну. - Ми з тобою. – в один голос відповіли вони. Коли ми вийшли, біля Рустама вже були Шаман з Вавилоном. Вони про щось весело говорили. Я підбігла до Вавилона, обійняла його. Поклала голову йому на груди. Він підняв пальцями моє підборіддя. Подивився в очі. Ласкаво всміхнувся. І поцілував… Ми тоді довго сиділи на пляжі. Всією компанію. Нам було весело. І так було кожний вечір. Так не могло бути вічно, але ми заслужили хоч трішки щастя та спокою… Кінець Від автора. Навіть після закінчення книжки, я не впевнений в тому вийшло чи ні. Але судити… Хоча я вже згадував на початку. Просто хочу виразити подяку моєму читачу №1. Дана, ти навіть не уявляєш, яку послугу ти мені зробила прочитавши мою писанину. Дякую. Сподіваюсь тобі сподобалось… Також виражаю подяку кращому другу. (Так, друже, виражаю тобі подяку, якщо ти все ж дочитаєш, щоб побачити це). Ще раз приємного читання!

ID: 574497
Рубрика: Проза
дата надходження: 15.04.2015 09:05:20
© дата внесення змiн: 15.04.2015 09:05:20
автор: Тост

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (395)
В тому числі авторами сайту (7) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Ванна
Г. Орел: - Банна
Синонім до слова:  Художник
Марія Глорія: - Мордопис😅😅😅
Синонім до слова:  Халат
Зелений Гай: - Рушник з рукавами.
Синонім до слова: 
Genyk: - Відірвальниця
Синонім до слова: 
Юхниця Євген: - Сабантуй, небудні,відзначайниця, вшанувальниця
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Sin el mar: - Свято
Синонім до слова:  Художник
Sin el mar: - Митець
Синонім до слова:  Художник
Genyk: - Малювальник
Синонім до слова:  Художник
dashavsky: - Богомаз.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Художник
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Заводити(включати автівку)
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Стукіт
Літератор: - грюкіт,перестукіт ,
Синонім до слова:  Ванна
dashavsky: - Тіломийка.
Синонім до слова:  Стукіт
Svitlana_Belyakova: - Грюкіт
Синонім до слова:  Стукіт
dashavsky: - Морзе.
Синонім до слова:  Мафія
dashavsky: - Кліщ на тілі суспільства. :apple:
Синонім до слова:  Халат
Svitlana_Belyakova: - запашничка
Синонім до слова:  Самозаймання
Genyk: - ВОГНЕЧУДО
Синонім до слова:  Халат
Genyk: - Післякупальник
Синонім до слова:  Ванна
Genyk: - Купальниця
Синонім до слова:  Ванна
Ulcus: - мийня, пінна, катарсисна :)
Знайти несловникові синоніми до слова:  Самозаймання
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Ванна
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Халат
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Юхниця Євген: - Халат
Синонім до слова:  Мафія
Svitlana_Belyakova: - Досконала банда
Синонім до слова:  Стукіт
Svitlana_Belyakova: - Грюкіт
Синонім до слова:  Стукіт
Зелений Гай: - Копат.
Синонім до слова:  Мафія
Зелений Гай: - Вовкулаки.
Синонім до слова:  Мафія
Зелений Гай: - Здирники.
Синонім до слова:  Стукіт
Genyk: - Монотоновідбивач
Знайти несловникові синоніми до слова:  Стукіт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Мафія
Genyk: - Перерозпреділителі
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мафія
Юхниця Євген: -
Нові твори