Ой не пишуться рядочки, музика не грає.
На картині ні мазочка світлих фарб немає.
Десь поділося натхнення, муза не літає.
Куди ж вона подалася, кого надихає ?
Ой не чути голосочка, Кобзар не співає.
Одні тільки політики славу здобувають.
Та невже ж та муза грішна, невже продалася.
Лицемірів піарити й вона узялася ?
Ой навіщо безтілесній кривавії гроші ?
Їй потрібні музиканти й поети хороші.
Понад сходом України муза пролітала,
Серед крові та руїн таланти шукала.
Ой тепер вже не літає, крилоньки спалила,
А лаврового віночка чорна хустка вкрила.
Там ходила вона боса по мінному полю,
Надивилася смертей, набралася болю.
Ой ховалася в окопах від градів удару,
А там воїн молоденький обійняв гітару.
І заплакала струна , полилася пісня
про матусю, про дівчину, про рідне Полісся.
Ой знайшла у бліндажі блокнотик сіренький,
Там поважний вже шахтар писав помаленьку.
Все про рідний степ донецький, про свою родину.
Не закінчив вірш, загинув у лиху годину.
Ой у госпіталі муза бачила ті муки,
Як художнику з Лубнів відсікали руки.
Марив, як стискає пензля, аж пальці німіли.
Він до рук, а там лишень рукава пустіли.
Ой ходила муза довго битими шляхами.
Україну всю пройшла стертими ногами .
Надивилась на майстрів, на їхні роботи,
Які ж є пристосуванці, псевдопатріоти!
Ой, а з іншими митцями вона залишилась
Заридало їх серденько, душа засмутилась.
Невеселе принесла талантам натхнення,
Щоб правдиво описали наше сьогодення.
Пронизало наскрізь! Уявила одразу ж кобзаря з Вашою думою-печаллю про сьогодення... А потім прочитала, що посполитий вже описав і мої відчуття.
Чудово написано! Щиро дякую! Забрала в скарбничку.
Dixi відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за високу оцінку. Дуже приємно знаходити людей, які настроєні на твою хвилю. Дай Бог ще напишемо в мажорі.
...Осінь, мряка, ринок...Все сіре і якесь...убоге...
Взад- вперед снують сірі люди, ховаючи свої погляди... Серед цього натовпу стоїть чоловік, років п'ятидесяти...може, більше... Такий собі сучасний лірник чи кобзар (мабуть таки лірник...) і співає Вашу баладу... Краплі дощу змішуються зі сльозинками на його неголених щоках... Оті сірі істоти снують навколо, ні на секунду не зупиняючись, тільки злодійкувато озираючись... І лише маленький хлопчик стоїть під дощем, слухаючи лірника... І дивиться на нього широко відкритими великими очима... Знизу вгору...
Пробачте за багатослівність... Навіяло щось такі асоціації...
Я... розчавлений...
Dixi відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вибілені дерева, бордюри, підметені дороги...на сірому асфальті погляд вихоплює червоні плямки. ..Кров? Ні- пелюстки тюльпанів... Запах дешевого одеколону...брязкіт медальок...Звук духового окрестру оглушує і гепає маршом по мізках... Свято! Свято?! Моросить...жіночка з маленьким хлопчиком за ручку призупинилися, щоб пропустити розцяцькований натовп... в руках пакети...там зібрані тряпки, щоб плести захисні сітки та шити труси для вояків на сході...для чоловіка ...татка. А він вже не телефонував тиждень...Моросить....
Дякую, Ваш коментар для мене найцінніший. Якась безвихідь...