Єдиний чоловік, котрого я будь-коли любила,
Має чорні, як сажа, очі
І ямочки на щоках, коли всміхається.
Коли він писав "Саша" своїм широким почерком
На моєму тілі, я задихалася
Від емоцій, що переповнювали.
Цей чоловік дуже добрий, але одинокий:
Просто є такі люди, звиклі до тиші.
І коли ти поруч - їм боляче.
Я, очевидно, була надто близько -
Він бо шпурнув мене прямо ліворуч,
Хоч я до нього й не знала про це дивовижне місце.
Кожна з глухих суперечок у нас зводилась до:
"Супер. Ти знову не розумієш".
Я ж, мабуть, не вмію горіти, що вдієш,
Звикну до згарища безнадії.
Є лиш один чоловік,
Що я його полюбила,
Що має чорні, як сажа, очі...
І я молю тебе! Чуєш, Боже?
Хоча б не чорне, як сажа, серце.
Ще добре було б, щоб і піднебіння чорне не було 
Чутливий текст, Сашо, зворушує... 
