Ми з нею подруги—сто літ,
і двісті літ вона-- киянка,
і розмовляли ми завжди
російською, як мало бути,
а нині з двох кінців землі
прийшли на Скайпову стоянку
і все петляємо довкіл,
щоб у розмові не схибнути.
У неї морщиться чоло,
і полум’Янішає погляд:
“Да я б уже давным-давно
язык укрАинский бы знала,
но ведь укрАинцы со мной
всегда на русский переходят,
лишь только я заговорю,
не затруднив меня нимало!”
Ми зустрічалися сто літ,
і у догідливім припадку,
лиш відкривала вона рот,
я поспішала знову й знову
так запопадливо (чому?)
вдавати з себе акробатку
і переходити стрибком
на (кому з нас?) зручнішу мову.
І що мені їй відказать
в новітній простір віртуальний?
До мене вперше вона так
із пильним докором зверталась.
І вкотре знала я, що ми
у легкодухості фатальній
себе зневажили самі,
Росія тільки скористалась.
Вікторія Торон
От що цікаво, я вперше був у Львові у 91-му, ще був совок, але Львів був весь вже жовто-блакитний, ленін був здається вже звалений, під Оперним мітингували дідусі у формі УПА. Так от тоді, навіть продавщиця в хлібному відділі магазину у відповідь на звернення російською починала удавати з себе глухеньку. В гуртожитку політеха, де нас оселили (то була студентська олімпіада), місцеві студенти, коли ми попросили в них на півгодини чайник, просто захлопнули перед носом двері - без жодних пояснень. Зранку на спільній кухні - купа народу, у відповідь на звернення "доброє утро" - мертва тиша. Але за десять років після того, доволі часто їздив до Львова по роботі - і зворотня картина. Ніхто зі мною українською не розмовляє, переходять на російську. Не знаю, як зараз - давно не був у Львові. Мабуть, щось змінилося? Часи цікаві зараз.
Вікторія Т. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я би теж хотіла в тому розібратися. Доходять свідчення про щось незрозуміле, і саме у Львові. Стереотипи(і хороші, і погані)не завжди працюють.Можливо, скоро поїду туди сама і спробую зрозуміти, що відбувається.
Нема з ким українською розмовляти, дійсно. До Львова приїздив, думав хоч там українською поспілкуюся - вони там як мене чують, одразу на російську переходять, а з моєї української - регочуть. Такіє дєла, да...
Вікторія Т. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це Ви щось на дуже гонорових львів'ян нарвалися. Шукайте простіших, які постійно говорять тільки українською,від них можна навчитись.
Ех, з нашим щастям... Перейдеш на зручну мову - вони скористаються: "ми - одін народ". Не перейдеш - теж скористаються: "защітім русскоязичніх"...
Хоча в принципі ідея сформульована правильна.
Вікторія Т. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Найбільш правильно: себе зневажили самі--- Росія тільки скористалась... Стидно ж як, живучи в Україні , та й не знати мови... В нас євангелістський хор Техас концерт давав, таам молоденькі дівчата-- негритоски співали прекрасною українською мовою.... Докоряти потрібно лише їй самій собі.. А так--- 5
Вікторія Т. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Звичайно, мова нескладна. Головне, подолати психологічний бар"єр зневаги.