Душа кудись летіла,
Щось кликало вперед,
В дванадцять років сміло
Сів на велосипед.
Бо їздити ж охота,
Прогнав я швидко лінь,
Велосипед мій котить,
Немов залізний кінь.
В трубу якусь врізаюсь,
Так солодко мені,
За хвильку опиняюсь
Я носом в бур'яні.
Педалі все крутив я,
Бо ж вчитись мав мету,
За один день розбив я
Коліно і п'яту.
Згори я гнав надалі,
Мій велик аж летить,
Не знав я, що педалі
Небажано крутить.
Близьке вже моє лихо,
Педалі все кручу,
Із вітром, наче вихор,
Я з пагорба лечу.
Розширив з жаху очі,
Пригальмувати слід,
Бо, друзі, щось не хочу
Побачити той світ.
З тривогою й журбою
Я зиркнув із плеча,
Бо гналося за мною
Облізле собача.
Хапало аж за литку,
Я ледь його не бив,
Немов якого збитку
Йому я наробив.
Хоч стало мені жарко,
Я втішитись зумів,
"Щеня - це ж не вівчарка"
І далі полетів.
Від пса я відриваюсь,
Та настрій хутко зник,
З розгону я влітаю
В колючий чагарник.
Хоч добре, що асфальту
Не було (страшний сон),
Я через велик сальто
Зробив, як чемпіон.
Влетів вже вкотре швидко
Обличчям в бур'яни,
З дороги було видко
Лиш капці і штани.
Та були все-ж немарні
Потуги всі мої,
Потрапити в лікарню
Не довелось мені.
Кататись я навчився
Манила даль вперед,
Разів, мабуть, сто бився
І я, й велосипед.
Одне лиш добре знаю,
Життя дається раз,
Тому не обганяю
Ні поїзд, ні КАМАЗ!
ID:
572769
Рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата надходження: 07.04.2015 22:43:16
© дата внесення змiн: 06.02.2018 22:38:17
автор: Дмитро Овсієнко 86
Вкажіть причину вашої скарги
|
