Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Тост: Привиди нового світу Частина 3 Падіння ангела розділ 1 - ВІРШ


Тост: Привиди нового світу Частина 3 Падіння ангела розділ 1 - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 10

Пошук


Перевірка розміру




Привиди нового світу Частина 3 Падіння ангела розділ 1

Падіння Ангела 1. 16 липня 2043 Антон відкрив очі. Все верталось на свої місця. Велика кімната більше не рухалась. На стіні та на плазмі більше не було мультиків. «Оце вставило!» з насолодою подумав він. Тепер вертався слух. І Антон тепер чув саму нову музику. Поруч спала якась дівка, він навіть не знав як її звати, такий він був об довбаний. Ліжко тепер нагадувало поле бою. Але це нічого. Антон потягнувся до журнального столика. Там були його джинси від «Ітачі», самого модного бренду. Натягнув їх і вийшов з кімнати. Спустився по гвинтових сходах з червоного дерева. Минув величезну вітальню виконану в античному стилі: колони, арки. Але до грецької культури там зараз було далеко. Гучна музика, гра світла і тіні, все в диму. І натовп. Купа таких самих п’яних, накурених та об довбаних мажорів, як і Антон. Він повернув в ванну кімнату. Світло автоматично включилось. Антон подивився в дзеркало. Худий, високий з довгим чорним волоссям, яке зараз виглядало, як копиця сіна. Шкіра та кістки. Очі червоні від наркотиків та алкоголю. Лице бліде висохле, наче в мерця. Він всміхнувся сам собі. Антону було 25. Але вів він себе наче шпана. Його батьки успішні бізнесмени, мультимільярдери. Він жив в апартаментах, куплених на їхні гроші, оскільки своїх в нього не було. Слово робота було йому невідоме. Йому багато яких слів були невідомі: чесність, справедливість, щирість, співчуття, любов, безкорисність, вища освіта… Але він не переймався своїми прогалинами. Навіщо? Він живе, як король в самому багатшому і найбезпечнішому мегаполісі №2. (Він правда поділений на дві частини, але так, як він жив в багатій і процвітаючій, а в нетрях він не бував…) йому все пофігу. СБМ його не чіпає. Один дзвінок батьку і поліція вибачається. Наркотик тримав його 12 годин. Дилер не брехав. Не дарма Антон купив кілька кілограм. Там в вітальні близько двадцяти таких самих накурених і нанюханих мажорів, як і він. На них він і розживеться. Він продасть їм все до граму. Правда вже на пів кіло менше. Антон умився холодною водою і знову глянув в дзеркало. На лиці заграла самовдоволена усмішка. Тепер він не буде більше клянчити гроші в батьків. На нього накотила втома. Наркотик вимучив його. Захотілось ще. Але він знайшов у собі сили стриматись. В джинсах, в кишені він знайшов залишки старого доброго коксу. Дилер казав, що кокс зніме всі симптоми… Антон висипав залишки. Пошарив по кишенях, знайшов стару купюру, скрутив і винюхав їх залпом. Ніздрю обпекло і з носа потекло щось гаряче. Кров. Але Антон вже звик. Дилер і цього разу не збрехав. Тепер він прекрасно себе почував. Він вийшов з ванної кімнати. Повертатись в спальню він не хотів. Тепер йому була потрібна інша дівка. Тому він пішов в вітальню, де вже пів дня не вщухала музика. Половини людей він не знав, але його «друзяки» кого попало не приведуть. Він зайшов на «танцпол». Одразу ж знайшов жертву. Підійшов. Прошепотів їй щось про гроші, напої, дурь. Вона повелась. «Всі ведуться». Як не на одне то на інше. Антон взяв її за руку і потягнув в одну з кімнат… Там було темно. Вони не стали включати світло. Багатим інтер’єром тепер нікого не здивуєш… Він дав їй кілька таблеток. Більше ніж треба. Вона наївно прийняла їх. Через кілька хвилин він затягнув її в велике двоспальне ліжко. Вона майже не пручалась. Таблетки робили своє. Її дихання участилось, але Антон не придав цьому уваги. Серце почало шалено стукати. А тоді зовсім припинило. Вона вже не дихала. Антон не довго думаючи, вийшов з кімнати. Передозування це часте явище на таких вечірках. В вхідні двері постукали. Мабуть сусіди. Ніхто не збирався їм відкривати. Антон вийшов у коридор. Поглянув на дисплей. Нікого. «Глюки» вирішив він. А за мить двері вилетіли з завіс. Антона відкинуло вбік. В вухах шум. В вітальні почалась паніка, люди кинулись до дверей… ніхто навіть не пробував йому допомогти. Друзі називається. Антон закрив очі. Його облили холодною водою. Він миттю прокинувся. Його друзі лежали на землі. Очі сльозились. Він насилу розгледів нападників. Один високий, здоровий, лисий хлопець з малим приплюснутим носом на «квадратному лиці», яке перекосилось від огиди. Він був одягнений в сині джинси та чорну майку. Антон одразу ж звернув увагу на його мускулатуру. І на здорові залізні руки, яким той рухав без найменших проблем. Взагалі всі п‘ятеро були спортивного тіло складення, не дрищі, як Антон з друзями. Здоровань з залізними руками не звертав на них ніякої уваги. - Хто ви такі? – спитав один з його друзів. - Заткнись! – гаркнув здоровань. Антон отримав ляпас по лиці. Він повернув голову вбік. Аж тепер він усвідомив, що його підняли і поставили на коліна. Тоді його залишили. Два близнюки, нижче на голову за Антона, мабуть тому, що ноги злегка зігнуті в колінах і злегка згорблені, але широкі в плечах. Вони були одягнуті в чорні брюки, та сірі піджаки. Обидва світло волосі з короткими стрижками. Носи прямі, майже орлині. Тонкі бліді губи. В одного очі чорного кольору, в другого синього, це мабуть, єдина відмінність, яку помітив Антон. Їх лиця скривлені в усмішках. Але більше ніяких емоцій помітно не було. - Ти хазяїн? – спитав один з близнюків. Антон не відповів. В кімнату зайшов високий худорлявий хлопець в синіх джинсах та в білій шкіряній куртці. Чорноволосий з сильними мішками під очима. Проте тримався він впевнено незважаючи на втому. Лице бліде, сумне. - Що там? – спитав хтось позаду. Хлопець лише заперечно похитав головою. Розум здається починав працювати нормально. - Ви хто, нах*р, такі?! – загорланив Антон. Удар коліном під дих. Він впав на мармурову підлогу. Хтось пройшовся ногами по ребрах. Тоді по лиці. Друзі Антона навіть не рипались. Видно вже отримали своє. Побиття припинилось. Його тіло знову підняли. Антон підвів голову. - Вам п***а! Ви чули, ур*ди?! – він виплюнув кров на підлогу. – ви хоч знаєте з ким зв’язались?! Нападники переглянулись і зареготали. Антон з ненавистю дивився на них. Вони заплатять за це. Один дзвінок і їх поховають. Ніхто не сміє… - Коли мої дізнаються… - Він не міг стримати ненависть і його голос аж надломився. Регіт посилився. До Антона підійшов той, кого він ще не бачив. Чорний костюм, Чорні шкіряні туфлі, біла сорочка і червона краватка. Він присів зовсім близько до нього. Їхні погляди зустрілись. Цей був головний. Худий, проте широкоплечий, нижчий за Антона, Коротка стрижка, світле лице, (точно молодший), довгий ніс, рот з маленьким рубцем зліва в куті ледь червоних губ, і карі очі, які не виражали нічого. Наче дивишся в очі покійника. Вся сміливість Антона починала залишати його. - Ми знаємо, хто ти, Антоне – спокійним, глухим голосом заговорив той. – знаємо все про тебе… А от чи знаєш ти з ким зв’язався? - Що вам потрібно – його голос затремтів. - Це вже краще – усміхнувся головний, та так, що Антону стало ще страшніше. – так і треба було починати. – він встав і пішов до дивану. – Нас цікавить твій дилер. - Не кажи! – крикнув хтось з його друзів. Він не міг розібрати хто саме. Залізнорукий підійшов до того і ударив кулаком по ребрах. Почувся хрускіт. Той заволав від болю. - Так, так! Я все розповім… - Антон закивав головою. - Давай! – Підбадьорив його головний. - Справжнього імені я не знаю. Його кличуть Крокодилом. Здоровий, до двох метрів. Мулат, чи араб, я не розбираю. Неприємне лице, таке, наче в гієни… Він з нетрів, але продає товар на правому березі (багата частина мегаполісу). - Цього мало! - Я купив товар в «поцілунку ночі»! він проводить там свій час. - Це краще. Ти більше не потрібен… - Ні, не вбивайте… В мене є, все що завгодно… - Це теж відомо. Де? - Там під диваном, я покажу! - Давай! – Головний піднявся і жестом вказав на диван. Ніяких наркотиків там не було. Зате там був пістолет, який повинен був врятувати його. Антон піднявся і покрокував. Швидко знайшов схованку. «Зараз вони заплатять!» Рука намацала пістолет… Він наставив його на кривдників. - Стояти, суки! – голос ще раз надломився. Наперед вийшов хлопець в шкіряній куртці з мішками під очима. Простягнув вперед руку. - Давай! – спокійно промовив він. Антон зібрався з силами і спустив курок. Не заряджений. Спустив ще раз. Ні, не спустив. Рука заніміла. Тоді і все тіло. - Чого не стріляєш? – хмикнув хлопець з залізними руками. Один з близнюків вийшов з кімнати. Антон з жахом зрозумів, що той хлопець з мішками під очима спокійно міг його контролювати. Головний підійшов до нього впритул. - Вас знайдуть. За вбивство смертна кара… - Боюсь тут ти помиляєшся – він поправив краватку. Потім поліз в кишеню піджака і дістав патрони з Антонового пістолета. Другою рукою він витягнув пустий магазин з пістолета і повільно почав вставляти патрони. Закінчивши, він витер магазин серветкою і знову вставив в пістолет. Перезарядив. Знову протер все серветкою. Рука Антона смикнулась вбік. Краєм ока він помітив, що один з близнюків повернувся з шприцом в руках. - Ви знаєте, що з вами за це буде?! - Ти б більше про себе переживав… - голос головного задзвенів наче сталь – знаєш, що зараз буде? Ти прийняв завелику дозу почав стріляти і вмер… - Пожалійте! – в очах Антона появились сльози - А ту дівчину ти пожалів? Ти навіть не спробував допомогти, а просто залишив її напризволяще. Вона зараз була б жива. - Мені дуже шкода! Той задумався на хвилину. Повернув голову до своїх і кивнув головою. Антонові друзі почали протестувати, але їх швидко заспокоїли. Другою рукою хлопець з мішками під очима підняв і їх. Головний знову подивився на Антона. Їх очі зустрілись. Одні – налякані до смерті. Інші – холодні, в яких немає навіть сліду жалості. Близнюк ввів Антону в шию наркотик. Більше ніж потрібно. Через кілька хвилин Антон помре від передозування. Рука з пістолетом націлилась на мажорів. Музика заграла гучніше. Наркотик почав діяти. Палець ліг на курок. - Будь-ласка! Я не хотів! Мені жаль… - Попросиш у неї вибачення особисто – тихо сказав той. В кімнаті пролунали постріли. *** Світило яскраве сонце. На небі ні хмаринки. Така погода будь-кого порадує. Але, якщо вона не в пустелі. Тут, в таку погоду панує пекельна жара, яка випалює все днем, щоб сильні вітри розвіяли решту вночі. Тільки в каньйоні, який тепер на місці мегаполісу 24, де-не-де була тінь, яка ще ховала від палючого сонця. Каньйон серед мертвої пустелі, хто б міг подумати. Хоча скидання кількох десятків ракет… Джабар жадно відпив води з фляги. Він робив це демонстративно, перед рабами, щоб ті мучились, щоб не тікали, бо крім його каравану ніхто в цей час більше не ходить. Та вони й не тікали. Куди? Навіть, якщо якось скинути ланцюги і уникнути шістьох озброєних работоргівців. Всі засмаглі здорові сильні, як воли. Всі при зброї, і при броні. Знають своє діло. В них навіть снайпер був – Рись. Смуглявий товстий Джабар з чорними вусами та блискучою лисою головою йшов попереду. На плечі висів автомат. Потрібна річ, не вперше його виручала. Тут всяк може статись, хоч і тихо навкруги. Але він чуяв щось. Щось недобре… *** Снайперська пара залягла зверху каньйону. Маскування на них було таке, що не розрізниш де пісок і каміння, а де вони. Під ними мав проходити караван рабів. Найманці, транспорт, і купа закованих людей, які вже перестали таких нагадувати. Голодні брудні, деякі навіть без одягу, в засохлій крові. Звичне явище для пустелі. Кілька мегаполісів дозволяли торгівлю рабами. Гроші є гроші. Женевська конвенція втратила свою силу, коли все об’єдналось і, в той же час, розділилось. - «Колібрі 1», прийом – запищала рація. – доповідайте! - Чую вас, вас, «Лорд» – одразу ж відповів снайпер. – на позиції! Прийом! - Ціль на підході! - Дякуємо, «Лорд»! Наводчик глянув у бінокль. Караван просувався повільно. Транспорту з ними не було. Він мав чекати їх на виході. Тоді вони будуть в безпеці. Проте… - Бачиш їх? – спитав один з них. Той в кого була снайперська гвинтівка. - Як на долоні. – відповів другий. - Коли починаємо? - Коли сонце змінить кут, щоб ми не видали себе раніше ніж треба. Другий промовчав. Затупив. Якщо сонце попаде на приціл, воно відіб’ється і пустить сонячного зайчика. Тільки сліпий тоді не побачить де вони. Караван підходив ближче. - Ти так і не пояснив… - почав снайпер з гвинтівкою - Шукаєш причини, щоб всадити в когось кулю? – з презирством спитав той. - Ти мав би звикнути за кілька місяців… - Вони работоргівці. І ще перевозять наркотики. Їх сектанти виготовляють, до речі. Ще?! Чи ти вже налаштувався? Всі твої причини лише відмазки для совісті… - Ти знаєш моє ставлення до цього. - Ти не знайдеш свого друга без певних жертв… - Знаю! – обірвав той. Вони помовчали. Снайпер глянув у бінокль. Тоді на небо. Тепер можна. - Діставай гвинтівку, Вавилон, пора заробляти. *** - Рись, що там? – нервово спитав Джабар. - Та все чисто, шеф – Той ліниво потягнувся по снайперську. - Перевір! – гаркнув той. Чоловік низького росту та азіатського походження лише знизав плечима. В боса чуйка на такі речі. Тай он хлопці заметушились. Не хочеться попастись в руки місцевих канібалів. Він глянув в оптичний приціл. Останнє, що він побачив – куля, яка пробила його око прямо через приціл. Джабар вилаявся. Такого він не чекав. Рись був його надією. - Стріляли звідти… – один з найманців показав кудись рукою. В наступний момент його голос обірвала куля. Решта почала стріляти в тому напрямі, але вони були без шансів. Снайпер не промахувався. Куля за кулею клала всіх на землю. Джабар залишився один, якщо не враховувати десяток рабів, які просто попадали на землю від страху. Він мав стати наступним. Але снайпер не поспішав. Джабар побіг до найближчого валуна. Тут снайпер не дістане. - Х*й тобі, а не Джабара! – в голос крикнув він. - Ти так в цьому впевнений? – почув він позаду себе. Джабар похолов зі страху. От чого він точно не чекав. Все скінчено. Ні! Він не здасться. Джабар розвернувся і спробував розстріляти ворога. Не вийшло. Його схопив снайпер в пісочному маскуванні. На лиці була в чорна маска з зображенням черепа. Ноги Джабара підкосились. А в наступний момент його тіло описало дугу і вдарилось об землю. Щось затріщало. Джабар повалився на лопатки. Снайпер надавив йому коліном на груди. - Я нічого тобі не скажу! – безстрашно крикнув работорговець. - Помиляєшся. – Снайпер нахилився до нього впритул. Їх очі зустрілись. Джабар міг би поклястись, що очі його суперника змінили колір на червоні з чорними цяточками, які плавно рухались по колу рогівки. Джабара охопив страх. Він хотів закричати, але не почув власного голосу. У вухах стояв гул. Пустеля кудись зникла. Навкруги нього було темно. Тільки він і… Снайпера не було, але він чітко відчував його погляд. До нього почали підходити раби. Ті, яких він колись закатував. Голі, босі, закривавлені, з поломаними кінцівками, які вони до нього тягнули. Його самий страшний кошмар справджувався. Ні, не може бути! Цього не може бути! Це якась ілюзія. Джабара схопили за всі кінцівки і потягнули. В наступний момент він закричав від нестерпного болю. Відчуття були більш ніж реальні. Його розривали, шматок за шматком. Біль стала нестерпною. Тепер він вже молив про смерть. Але нічого не змінювалось. Він закричав останній раз. *** Два снайпери дивились на тіло, яке смикалось і ізвивалось від болю. Він вже сказав їм все, що вони хотіли почути і навіть більше, але його страждання не припинялись. - Досить! – сказав один з снайперів. - Чому? – здивувався той хто наклав ілюзію. – дивись! Ти скоро це вивчиш сам. - Що з ним буде? – той кивнув в бік Джабара, який вже почав благати про смерть. - Нерви згорять – інший знизав плечима. – може кров з очей чи з вух. Кожен раз по різному. Тут не вгадаєш… - Що він бачить? - Подивись сам… Другий снайпер підійшов до работоргівця. Нахилився. Одної рукою міцно зловив за щелепу. Іншою провів собі по закритих очах «Шерінган!» Тоді глянув у широко відкриті очі работоргівця. - Раби?! – здивовано спитав він. - Це його страхи, не мої. Снайпер підвівся. Дістав пістолет. Прицілився. Але Джабар раптом перестав смикатись і кричати від болю. В нього з вух пішла кров. Джабару було вже все одно.

ID: 572149
Рубрика: Проза
дата надходження: 05.04.2015 12:54:25
© дата внесення змiн: 05.04.2015 12:54:25
автор: Тост

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (405)
В тому числі авторами сайту (1) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Кромка(чогось)
Svitlana_Belyakova: - Лезо-подібний кордон...
Синонім до слова:  Кромка(чогось)
dashavsky: - Окраєць.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Кромка(чогось)
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Ванна
Г. Орел: - Банна
Синонім до слова:  Художник
Марія Глорія: - Мордопис😅😅😅
Синонім до слова:  Халат
Зелений Гай: - Рушник з рукавами.
Синонім до слова: 
Genyk: - Відірвальниця
Синонім до слова: 
Юхниця Євген: - Сабантуй, небудні,відзначайниця, вшанувальниця
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Sin el mar: - Свято
Синонім до слова:  Художник
Sin el mar: - Митець
Синонім до слова:  Художник
Genyk: - Малювальник
Синонім до слова:  Художник
dashavsky: - Богомаз.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Художник
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Заводити(включати автівку)
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Стукіт
Літератор: - грюкіт,перестукіт ,
Синонім до слова:  Ванна
dashavsky: - Тіломийка.
Синонім до слова:  Стукіт
Svitlana_Belyakova: - Грюкіт
Синонім до слова:  Стукіт
dashavsky: - Морзе.
Синонім до слова:  Мафія
dashavsky: - Кліщ на тілі суспільства. :apple:
Синонім до слова:  Халат
Svitlana_Belyakova: - запашничка
Синонім до слова:  Самозаймання
Genyk: - ВОГНЕЧУДО
Синонім до слова:  Халат
Genyk: - Післякупальник
Синонім до слова:  Ванна
Genyk: - Купальниця
Синонім до слова:  Ванна
Ulcus: - мийня, пінна, катарсисна :)
Знайти несловникові синоніми до слова:  Самозаймання
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Ванна
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Халат
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Юхниця Євген: - Халат
Синонім до слова:  Мафія
Svitlana_Belyakova: - Досконала банда
Синонім до слова:  Стукіт
Svitlana_Belyakova: - Грюкіт
Синонім до слова:  Стукіт
Зелений Гай: - Копат.
Синонім до слова:  Мафія
Зелений Гай: - Вовкулаки.
Синонім до слова:  Мафія
Зелений Гай: - Здирники.
Синонім до слова:  Стукіт
Genyk: - Монотоновідбивач
Знайти несловникові синоніми до слова:  Стукіт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Мафія
Genyk: - Перерозпреділителі
Нові твори