Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Тост: Привиди нового світу Частина 2 розділ 6 - ВІРШ


Тост: Привиди нового світу Частина 2 розділ 6 - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 4

Пошук


Перевірка розміру




Привиди нового світу Частина 2 розділ 6

6. Шаман Гелікоптер затрясло і закрутило. По ньому попали з РПГ. Принаймні я так вирішив. «Приїхали!» я зловився за ручки і приготувався до зіткнення з землею. Нас закрутило з новою силою. Пілот, мабуть, остаточно втратив управління. Ми швидко знижались. Зіткнення з землею вийшло жорсткіше ніж я гадав. Кріплення затріщало по швам голова в щось стукнулась і я втратив свідомість. *** Два роки назад (тиждень після обгородження муром). Я скотився вбік. Ми обоє важко дихали. Хвилину лежали непорушно. Тоді я повернувся до неї. Моя «супутниця» була старша на кілька років, але по ній так і не скажеш. На вигляд їй не було і двадцяти. Але тільки на вигляд… Чомусь мене до неї вабило. В її зовнішності не було нічого особливого. Вона не була прекрасна. Просто гарна. Але в ній було більше – вона вміла розуміти. Вона мовчки вислуховувала всі мої біди. Вона ж перед тим і розговорювала мене, а це мало кому вдавалось. Вона ж заспокоювала мою невгамовну душу, а це не вдавалось нікому. Ми говорили з нею про все. І ні про що. - Тобі було добре? – вона повернулась до мене. Провела рукою по щоці. - І не передати як – я поцілував її в плече. Тоді в шию. Тоді в губи. Вона провела рукою по моєму плечу. Тоді по грудях. Її рука пішла вниз… В мені наче горів вогонь, який могла погасити лише вона. Вона знову опинилась в моїх обіймах. Наші губи злились воєдино. Вогонь розгорівся з новою силою. Вона опинилась зверху. Ліжко знову почало скрипіти. Я потягнувся до неї, але вона з усмішкою відштовхнула мене назад. Темп прискорився. Вона підняла голову вверх, закидаючи волосся назад. Тоді нахилилась і поцілувала мене… Задзвонив мій НПК. Ми зупинились. Вона потягнулась рукою до тумбочки і протягнула мені браслет. - Мене немає! – я почав протестувати. – нехай передзвонять! - Це Монах! – Вона навіть не слухала. – Я піднімаю. - Ні! Чекай! Б*Я! Привіт, Монк! - Салют! Як сам? – Динаміки розірвались від голосу Монаха. - Та нормально. – збрехав я і подивився на НЕЇ. Вона притисла вказівний палець до губ. - А чого сумний такий? – підозріло запитав той. - Та ти розбудив мене тільки що… То, в тебе щось важливе так? – насправді я сподівався, що ні. Не хочу зараз нікуди йти. - У Марка для тебе робота. Приходь ми на тебе чекаємо… - Гаразд! – я погодився з сумом на душі. – скоро буду. - Давай! - Давай! Я видихнув. Йти не хотілось. В такі моменти я ненавиджу цілий світ. - Щось важливе? – вона лягла біля мене. Її рука лежала в мене на животі, голова на грудях. - Важливе – повторив я. - Тоді треба йти! - Та знаю, знаю… - Ти потрібен своїм людям – вона поцілувала мене в щоку. – вони розраховують на тебе. - Сумніваюсь… - буркнув я. Вона поклала руку мені до губ. Я одразу ж замовк. - Ти – лідер, я це бачу. – вона була впевнена, як ніколи. – може врятуєш когось знову. - З чого ти це взяла? Що я буду когось рятувати? - Мене ти ж колись врятував… - Я ж був не один… - Мені Гоша потім все розповів… Я промовчав. Не тому, що не було що сказати, а тому, що не хотів бовкнути якусь дурницю. Це її ми тоді врятували, тоді. Вона втратила тоді брата і чоловіка. Вони стекли кров’ю при ній. Я нічого не зміг зробити. Просто приходив до неї, коли міг, щоб принести їй якісь припаси, та щоб підтримати. І так пів року. Я не був винним в тому, що з нею сталось. Я міг просто забити на неї. Але не зміг. Сам не знаю чому. Може вона – мій порятунок, моя надія на те, що ще не все в цьому світі прогнило. Що є ще щось справжнє. - Ти маєш йти – вона нахилилась до мене. Її світле волосся впало на мене і закрило від світанку. Я потягнувся до неї і поцілував. - Я буду чекати. – сказала вона. – постарайся повернутись до мене. - Якщо не вийде? – я спробував видавити усмішку, але не вийшло. - Просто пообіцяй… *** - Ей! Просинайся! Підйом! – хтось тряс мене за плечі. – Проснись! Я поволі відкрив очі. Потилицю наче пекло вогнем. Поволі роззирнувся по сторонам. Я все ще був прикутий до крісла. Від гелікоптера мало що залишилось. Кабіна погнута всюди іскряться дроти, а знадвору долинав якийсь шум. Я знову закрив очі. Ляпас по правій щоці знову розбудив мене. - Не спи! – гаркнув Колос. – не засинай! Тепер я вже краще все розумів. Хімік не приходив до тями. Фестиваль намагався визволитись. Колос витягував мене. Але виходило в нього це так собі. Танк стояв найближче до виходу і напружено на щось чекав. Я не одразу помітив що масивні ворота розпилюють. Звуку, як такого не було, а значить вони використовували плазмовий різак. Вони? Той хто збив наш гелікоптер, тепер прийшов по здобич. Як «вони» здивуються, коли замість припасів знайдуть нас. Правда був один нюанс… - Витягуй мене швидше! – я засовгався в кріслі. Ідея такої смерті мене не радувала. - Та, намагаюсь! – Буркнув Колос Плазмовий різак вже майже зробив своє. Часу лишалось зовсім мало. - Ну, ти довго там? – гукнув Танк. - Та він застряг… - Готуйтесь захищати нас – я втрутився в розмову. - Та… - Це наказ! – гаркнув я. – виконуйте або ми всі трупи. Танк простягнув мені пістолет. В цей момент різак завершив роботу. Двері випали і кабіну освітило сонячним світлом. Я на хвильку зажмурився. Весь простір заповнювали голоси. Я не міг розібрати мови. Я не бачив їх через світло. Тільки темні силуети. Тоді почулись перші крики. Я прицілився, але не зміг вистрілити. Колос і Танк з… тонкими тесаками, які стирчали з рук різали нападників. Тепер ясно, що з ними. В Танка, правда, були наче якісь гаки, а в Колоса звичайні мечі. Тепер кабіну вже заливало ріками крові. Хтось все ж пробився всередину і побіг до нас. Я натиснув на курок. Тоді ще раз. Дві кулі прошили тому груди і він впав на спину. Чоловік в одязі з різних шматків тканин з закритим лицем… Хімік поворухнувся. Я крикнув йому, але він не почув. Танка з Колосом потихеньку відтісняли. Двоє прорвалось. Я натиснув на курок кілька разів. Ще двоє… Чому ж вони не стріляють? Від пострілів Хімік прийшов до тями. Він подивився в бік Фестиваля, напружився… І кріплення впало на підлогу. Фестиваль зірвався з місця і побіг до мене. Схопився за ремені і потягнув… Я вскочив на ноги і побіг до Танка з Колосом, поки Фестиваль витягував Хіміка. Стиснув пістолет в правій, в ліву взяв керамбіт. Мені в лице подуло гарячим піском. Тепер я бачив ще кількох людей з холодною зброєю в руках. Танк і Колос тепер вже були ззовні. Їх відтісняли, але вони огризались, лишаючи після себе кілька трупів. «Пісочники»… в інший час я мав би злякатись, при зустрічі з ними, але не зараз. Вони мене замітили. Кілька кинулось на мене. Я не зупинявся. Набрав повні груди повітря. Ми швидко зближались. Пістолет почав плюватись свинцем… Все скінчилось швидко. Останньому Фестиваль розкроїв череп ударивши руками зверху. Тіло звалилось на землю. Зовсім поруч від того (точніше половинки того), якого Хімік розірвав на двоє. Я стояв наче воїн на полі бою. Тільки чогось не було ні відчуття перемоги ні радості. Не було нічого. - Пісочники – Фестиваль плюнув на землю. – ган***и! - Вони просто шукали припаси… - сухо буркнув я. Навіть не пам’ятаю куди я тоді дивився. - Той що? – Фестиваль копнув труп ногою. – жалієш їх? - Тобі не один х*й? – Хімік заступився за мене. - Вони б нас не жаліли. – Фестиваль поглянув мені в очі. – або вони або ми. - Просто… - Пілот помер – до нас підійшов Танк. - Бачиш? – переможно мовив Фестиваль. – Його вони вбили ні за що. - В них взагалі немає вогнепалу – Колос обшукав останній труп. Він знайшов в когось флягу з водою. Підняв, потряс. Заперечно похитав головою. «Нічого» і викинув геть. - Як же тоді вони нас збили? – спитав Хімік. - Значить збили не вони. – буркнув я. Запанувала тиша. Було чути лише вітер, який роздував гарячий пісок. - То що будемо робити? – спитав Фестиваль роззирнувшись навколо. - Шаман? – Хімік запитально глянув на мене. - Може він все ще в жалобі – хмикнув Танк. - Завали хайло – Я не на жарт скипів. Мене вибрали старшим. Ще колись давно. І я ним і залишався. Я на чолі привидів, однієї з кращих команд. Тепер треба було думати. І швидко. - Хімік! Перевір бортовий самописець! – я почав командувати. – Танк, потрібна карта. Я хочу знати в якому місці в нас вистрілили. - Гаразд! - Колос, як давно нас збили? - Десь годину назад. - Тобто ми справились з ними хвилин за 20? - Десь так. - Значить вони були зовсім близько від нас… - Чекали? – спитав Фестиваль. - Або поряд їхнє поселення. – здогадався Колос. - Правильно. Треба знайти їх сліди. Фест? – я подивився на нього. - Спробую… - Колос, ти на розвідку. Може зараз прийде підкріплення. Або ще хтось. Стрільбу далеко було чути. - Добре. - Бігом!!! *** Пісочні сани завелись. Я відійшов від них і впав на пісок. Пів години роботи і готово. - Шаман, та в тебе золоті руки… – хмикнув Фестиваль. – може і гелікоптер починиш? - Ага – з’язвив я піднімаючись – зараз, прискаче мій єдиноріг з чарівною паличкою, викличу дракона і одразу ж полетимо додому. Команда в бронежилетах і зі зброєю в руках влаштовувалась на санях. Це більше нагадувало великий, іржавий спортивний катер з вітрилом, до якого знизу прикріпили величезні лижі, а з заду великий пропелер. Ми відірвали броню з гелікоптера і прикріпили по боках. Хтозна, може ми зустрінемо когось не безпечнішого. Фестиваль з Хіміком несли… Хоча ні, не так. Хімік підтримував здоровенний кулемет своєю силою, а Фестиваль підстраховував його своїми залізними руками. Ми спорудили основу для його підтримки. Закріпили ми його спереду, на носі катера. Так, тепер все готово. Колос став за штурвал. Ми вмостились за пластинами з автоматами і дробовиками напоготові. - Курс на захід. – скомандував я. – Туди, де по нам довбанули. Мотор загарчав і сани поволі зрушили з місця. Фестиваль з біноклем виглядав по сторонах. Поки що все було спокійно. Сонце припікало. Я витер з чола каплі поту і пересунувся в тінь, яку робило вітрило. Закрив очі. Сон прийняв мене в своє царство. *** Пів року назад (за п’ять днів до подій першої частини) Ключ в замку повернувся і двері відчинились. Я похитуючись зайшов в кімнату. Світало. Я якомога тихіше йшов до свого ліжка. - Закрий за собою двері, а то тягне – тихо промовила Аліса. Я подумки вилаявся. - Ти чого не спиш? - Ти просто шумиш, як слон в посудній лавці. Вона накинула халат і пішла на кухню. Я пішов за нею. Вона поставила чайник. Я сів за стіл. Вона навпроти. - Ну і де ти вештався? – спокійно спитала вона. - Бухав – я чесно зізнався. - Бухав? Це в честь чого? - Я навіть не знаю. Просто. - Це з ким? - Я, Фест, Хімік, Монах і Вавилон - Тільки ви? – не повірила вона - Ні, там ще були якісь дівахи… - І як? – сестричка спробувала приховати хвилювання, але мене вона не обманить. - Що як? – «типу» не зрозумів я - Ну…. - А… ясно, зрозумів. Класно. Тільки спати хочеться. Зараз просплю весь день. - А якщо Марк викличе тебе і Вавилона? – вона тривожно поглянула на годинник, який висів над столом. - Не викличе. – Я солодко позіхнув. - Звідки така впевненість? - Сьогодні в мене вихідний, а Вавилон більше не працює на Марка… Більше не привид… - А де тоді? – вона здивовано підняла брови. Закипів чайник. Аліса зробила собі і мені чаю. Тоді ми продовжили розмову. - Він пішов працювати в школу. Сказав йому набридло… - Тільки того? – розпитувала вона - Може і не тільки того… - я не хотів їй нічого пояснювати. - Що ж тоді з ним сталось? – вона зробила такий вигляд наче збиралась самотужки знайти відповідь на своє запитання. - Переживаєш за коханого? – усміхнувся я. - Що? Звідки…? Що ти верзеш?! – вона аж почервоніла від сорому - Не вважай мене тупим. Плюс я ж твій брат… - Давно ти знаєш? – вона опустила очі і втупилась в одну точку. - Ну, точно не скажу… – я спробував пригадати. – але досить давно. Коли він тоді витягнув тебе з води. Запанувала тиша. Ми мовчки пили чай. - Ну і?... – вона все ще не хотіла на мене дивитись. - Складна ситуація – я чесно признався. – я не хочу влізати. Ти ж моя маленька сестричка і я хочу, щоб ти була щаслива. А Вавилон – кращий друг. Я не буду в це лізти… Вона хотіла щось сказати, але я не дав їй навіть шансу це зробити. – ви вже дорослі, вирішуйте все самі. - Думала, ти будеш лютувати – Вона чесно призналась. - Ні – заперечив я – не буду. - А як бути з Вавилоном? Ти розповіси йому? - Навіщо? Я не хочу ставити його під удар. - Але… - почала сестра. - Ніяких але – Я був непохитний. – Я взагалі спати йшов… - Він переживав за вашу дружбу… - Знаю. І саме тому я нічого не буду робити. - Вибереш менше з двох... - Ні, не виберу… – Я піднявся з-за столу і попрямував до ліжка. – Я не вірю в менше зло. *** Зараз Сани сповільнили свою ходу. Тепер ми їхали обережніше. Сонце заховалось за величезною скелею. До неї було близько кілометра. Ми приготувались. Почали з’їжджати вниз. Ми поглянули вперед. Байдужим не залишився ніхто. Навколо нас стали з’являтись руїни будинків. Точніше, тільки стіни. Багато стін та розвалин, які являли собою місто привид. - Мегаполіс 93 – тихо сказав Хімік. - Думав це казки – я глянув на нього. Всі чули про нього. Колись це був процвітаючий мегаполіс. Але коли почались пісочні бурі, я б навіть сказав шторми, все пішло шкереберть. Сила була така, що стало неможливо навіть вивезти людей. І їх покинули. Ніхто не намагався нічого зробити. І людей поступово забирав пісок. Цивільні, воєнні, чоловіки, жінки, діти… це ще гірше ніж обставити нас стіною з кулеметами… - Ясно кого ми завалили – з сумом сказав Фестиваль. - Мене більше цікавить як вони вижили. Я задумався. Дійсно, як? Постійно на жарі, без води серед піску. Чим вони харчуються? Де сплять? Вночі тут постійно холодно, а я не бачив ні одної палатки, чи ще чогось на піску. Стоп! На піску… - Їдемо до скелі! – я віддав короткий наказ. – Я знаю де вони. - Ну і де? – з сумнівом спитав Танк. - Під землею. А вхід скоріше за все десь на горі. Команда переглянулась. Вони знали, що я правий. Сани зупинились за 300 метрів від скелі. Далі ми пішли пішки зі зброєю напоготові. Дув сильний вітер. З автоматом напоготові ми швидко просувались по руїнах. Ми розділились. - Ситуація? – я поправив навушник. - Чисто! – Фестиваль. - Чисто! – Танк. - Теж! – Хімік. - Бачу вогнище – Колос. – на заході. - Тебе помітили? - Ні! Я за двадцять метрів. - Скільки людей? - Там тільки діти… В мене всередині щось стиснулось. Не хочу про таке думати. Не можу. - Оминай їх! – я старався говорити так чітко, як міг. - Слухаюсь – З полегшенням видав Колос. - Може дізнайся про сектантів… – Пролунав Голос Фестиваля. - Ні! – Я одразу ж заперечив. – в контакт з ними не вступати. Це наказ! - Зрозумів. – відповів Колос Фестиваль промовчав. Ми пришвидшили темп. Я хотів по швидше дістатись до печер. Наші вороги сектанти, а не пісочники. Ми й так вже забагато повбивали. Нові жертви нам не потрібні. Тільки от не вся моя команда погоджувалась. Я не міг їх винуватити. Вони через багато що пройшли і просто загубили свої орієнтири. Може і мене колись таке спіткає… Десь за сорок метрів від скелі, посеред руїн було ще одне вогнище. «Добре, що я його перший побачив». Я непомітно підкрався. Четверо чоловіків з холодною зброєю. Один розбивав велетенський намет, троє сиділи навколо вогнища. Грілись. Я засів за уламком стіни. До них підійшов ще один. - Ну, що там? – спитав він. - Л*йно там, - була відповідь – наших немає. - Завтра підемо на пошуки… - Боюсь завтра буде вже пізно – подав голос один з тих, які сиділи біля вогню. - Нам потрібна ЇХНЯ зброя… Я прислухався уважніше. - ВОНИ віддадуть її після того, як знайдуть те, що їм необхідно… - Ага, аякже! Сиди, чекай… – пісочник сплюнув на землю. - Вони дали нам припаси, збили гелікоптер… – переконував той, що прийшов. - Через який не повернувся цілий загін… - Це ще невідомо. - Я тобі скажу, що відомо! – один з них зірвався на ноги і схопив того за барки – Вони приперлись, виставили нас з домівок, і розкопують гору, щоб знайти якусь х***ю! Тоді вони звалять, а нам прийдеться відповідати за збитий гелікоптер. Якщо вони нас не переб’ють до того… - Відпусти! – наказав той. - На, біжи до своїх хазяїв! По-вилизуй їм всі отвори! – пісочник штурхнув іншого так, що той впав на землю. - Ти про це пожалкуєш! – Той встав і отряхнувся. – Чуєш?! Пожалкуєш! Він направився в напрямі скелі. «Це мій шанс». Я побіг за ним, уникаючи уваги. *** Вхід в печеру було видно навіть вночі. Я заховався за найближчим уламком стіни. Пісочник вже зник в печері. Все ж я був правий: це таки місто під землею. Я активував маяк. Тепер команда знає де я. - Що в тебе? – зреагував Хімік. Я обережно виглянув. Кілька людей в чорних балахонах. Шестеро. В руках автомати попри них не пробратись. Та я і не збирався. Якщо пісочників я не хотів убивати, то ці були винятком. Я не міг забути, що вони зробили з Алісою… Скільки привидів полягло тоді. Гоша, Кирил, Раста, Рижий, Ланц. І Вавилон. В голові пронеслась картина його спалення. Знову мене охопила знайома ненависть «Вони заплатять за це! Всі вони!» - Шаман! – Це вже був голос Танка. - Шестеро біля входу. Озброєні. - Ми йдемо до тебе! – в навушнику пролунав голос Фестиваля. - Ні, не всі! – одразу ж заперечив я. – Близнюки до саней, чекайте на сигнал. Може нам прийдеться пробиватись назад з боєм. - Ми відправляємось! – видав Колос. – будемо чекати на сигнал. - Решта до мене. Працюємо тихо і швидко. Я сів біля стіни і подивився на годинник. Потрібно було поспішати. Очі самі закрились. - Я на місці! – відізвався Хімік. Я усміхнувся. Це означало, що він вже вибрав для себе снайперську позицію. - На підході! – обізвався Фестиваль. - Вибирайте цілі! - Беру трьох по ліву сторону – одразу ж сказав Хімік. - Двох по центру. – відрапортував я. - Ясно! – невдоволено буркнув Фестиваль. - Всі одягли глушники? - Може пошумимо? – запропонував Фестиваль. Я не мін судити його за його кровожерливість. Зрештою я сам хотів їх знищити. Тільки от мене цікавили конкретні цілі. Один з них був у мене на прицілі. Коліматорний приціл показував його голову. - На три! Я затримав подих. - Раз! Приклад щільніше вперся в плече. Руки міцніше обхватили автомат. - Два! Видих. Кілька вдихів. Тоді знову затримав дихання. - Три! Палець натиснув на курок. Перевів автомат вбік і знову спустив курок. Першому куля попала в горло. Він так і помер тримаючись за шию та хапаючи ротом повітря. Другий спохватився, але не встиг. Дві кулі пройшли в живіт. Хімік застрілив двох одним пострілом. Сила кулі була така, що вона майже не змінила свій курс. Третьому він відстрілив щелепу. Фестиваль ще на рахунок два вибіг з укриття. Свою ціль він розстріляв з кількох метрів. Потім він добив того з відстріленою щелепою. Я вийшов з-за укриття. Шестеро трупів. Спрацьовано чітко. - Близнюки, ви чуєте? – спитав я - Так! - Підганяйте сани до виходу, але тихо! Ми заходимо всередину. - Боюсь там народу буде побільше. – До нас спустився Хімік. Я оглянув тіла. - Одягаємо балахони. Фестиваль, відтягни трупи. - Зараз! - Хімік, подивись, що з цього можна одягнути. – я змовчав. – тоді добавив: - не хочу ходити в закривавлених робах. Сильно кидається в очі. *** В печері жив чудовий електрик. Освітлення працювало тьмяно, але без перебоїв. Три псевдо-монахи з каптурами на голові мовчки крокували вниз. Сама печера радше нагадувала мурашник. Тільки набитий людьми. В центрі був великий кратер, якраз там куди ми направлялись. Дорога до нього йшла вниз спіраллю. Вздовж були видовбані печери, в яких, в свою чергу були проведені дерев’яні перекриття, які ж і служили для жителів мурашника домівками. Я намагався не дивитись навкруги. Проклята цікавість! Я не міг не помічати людей, які тут жили. Я не міг не помітити, ще на вході велику дошку оголошень. Там же і були написані закони: Дорогі товариші. У зв’язку з кризою, та недостачею ресурсів, мегаполіс переходить на тимчасове положення. Кожен громадянин має право на захист своїх прав, безплатну освіту та лікування… далі старий текст заклеїли новішим плакатом. 1. За крадіжку – вигнання. 2. За ухилення від роботи – суворе покарання. 3. За повторне ухилення від роботи – вигнання. 4. За пропаганду проти ради старійшин – вигнання. 5. за повернення з вигнання – прилюдна страта. 6. підривна діяльність карається смертю. 7. Допомога чужинцям, без відома ради, години громадських робіт. Ми навіть ненадовго зупинились читаючи це. - За****ь живуть – промовив Фестиваль. - Краще вже хоч так, ніж ніяк – похмуро бовкнув Хімік. - Ми однаково нічим не допоможемо – я повернувся і перший пішов геть від плакату. Ми спускались все нижче і нижче. Люди нас не зачіпали. Мабуть сектанти добряче їх перелякали. Жінки при виді нас заганяли дітей додому. Кілька чоловіків не приховували своєї зневаги. На щастя ніхто не горів бажанням поговорити з нами, а то плакало би наше маскування. Знизу почулась молитва – значить ми йдемо правильно. Молитва нагадувала затяжний спів. Я прислухався уважніше. Ні, не розібрати. Не з моїм знанням релігій. Ми підійшли до краю серпантина і виглянули за перила. Внизу, на дні ями, біля яскраво червоного обеліска, овальної форми покритої незрозумілими надписами, розташувалось близько тридцяти сектантів. Всі в чорних рясах, вони стояли на колінах і молились. Я перевів погляд вбік. Біля сектантів стояло кілька чоловік. Четверо, якщо точніше. Троє одягнуті, як найманці: Похідні чоботи, штани «хакі» куртки і поверх них бронежилети. Армійські кепки і темні окуляри, які періодично світились. Вони в них були, наче НПК. Зв'язок, передача даних, і нічне бачення. Може ще і теплові зори. На спинах висіли автомати. Старий добрий АК – Звіробій. Четвертий був зовсім не схожий ні на кого з присутніх. Найманці вже виглядали, як старі вояки, з жорстокими повними впевненості лицями загорілими від сонця. В цього було смугляве лице з якимось неприродним темним відтінком. Досить молодий, десь до тридцяти років. Довгі чорні дреди акуратно зібрані назад в хвіст. Лице чисто вибрите, без єдиної зморшки. Ріст близько 180 см. Одягнутий він був в дорогий чорний костюм. Тримався впевнено, але чомусь спирався на палицю. На лиці читалось презирство. Але ніяких ознак нетерпіння він не виявляв. - Бачиш його? – кивнув в його бік Хімік. Я ствердно кивнув. - Не сектант, це точно… - І так ясно. - Що робити будемо? – спитав Фестиваль. - Танк, що там у вас? – я одразу ж потягнувся до навушника. У відповідь лише хрип. В печері сигнал не ловив. Я подумки вилаявся. - Костюма беремо живого, решту… - На етапи – захихотів Фестиваль. В його лексиконі це означало ніщо інакше як смерть. Я не завжди розділяв його кровожерливість, але сьогодні вирішив зробити виняток. - На етапи – я погодився з ним. - А пісочники? – спитав Хімік. Я промовчав. Вони не вороги, але… - Тільки при необхідності. *** Я поправив ножі за спиною і міцніше стиснув автомат. Фестиваль тримався за мною. В нього за плечима висіли два тесаки. Своїми залізними руками він перерубував свині туші на тренуваннях, як сірники. Ми вже були на самому дні. Найманці і костюм стояли на підвищенні. Позаду них був вхід в печеру. До сектантів залишалось кілька метрів. Вони якраз закінчували свої молитви. Ми з Фестивалем порівнялись. Найманці були все ближче. Наші НПК одночасно запищали. Це був сигнал. Ми дістали автомати з під балахонів і спустили курки. Сектанти були позаду. Але їм було не до нас. Хімік кинув прямо в їх центр кілька гранат. Все сталось одночасно. Шум і крики за спиною і легенька вібрація від автоматів, найманці були без шансів. Вони навіть зброї не дістали. Їм не встигнути. Ми точно вибрали цілі… Але нічого не сталось. Вони здивовано витріщились на нас. Кулі навіть не долетіли до них. Там було силове поле. Я зустрівся поглядом з «костюмом». Він з презирством дивився на мене. - Що тепер будеш робити? – самовпевнено спитав він. Я злився сам на себе. Якби не Хімік з гранатами, то нас би розстріляли ще на підході. Але я не збирався повністю пошиватись в дурні. Закотив рукав, дістав НПК… - Усміхнись, сука! – гучно крикнув я – зараз вилетить пташка! Він не встиг заховатись за своїми людьми,коли почулось легке клацання камери. Його face тепер в мене. Його усмішка зникла. Він розвернувся і швидко покрокував в печеру. Найманці залишились з зброєю напоготові. Сектанти позаду нас почали оговтуватись. Гранати забрали не всіх. Ми розвернулись і одночасно відкрили вогонь. Вони відповіли з пістолетів та дробовиків. Ми з Фестивалем розбіглись. Він заховався за обеліск, я за найближче перекриття. Весь вільний простір де вони молились оточували брили, ящики з спорядженням для піщаного народу – все це могло служити мені надійним захистом. Ті, що ще могли тримати зброю тіснили нас вогнем. Я обхопив голову руками. Фестиваль вистрілив з під ствольного гранатомета. Вибух, нелюдські крики, що наповнювали всю печеру, заставляли здригатись тих хто їх чув. Тоді моя черга відкривати вогонь. Кулі влучно відправляли сектантів до своїх богів. Тоді знову заховався. Фестиваль тим часом перебіг за інше укриття і відкрив вогонь. Я вибіг і побіг до інших перегородок, стріляючи на ходу. Добрався вже в підкаті, принишк і перезарядився. Тоді висунувся і знову відкрив вогонь. Сектантів залишилось шестеро. Вони не могли розбігтись. Ми оточували їх по колу і убивали. Затиснуті на місці для своїх молитов, вони не могли нічого вдіяти. Лише намагались розстріляти нас. Та марно. Павші ангели, що вони їм поклонялись не могли нічого вдіяти. Їх віра сьогодні зустрілась з серйозним випробуванням. Фестиваль опинився позаду них. Я побачив, як він відкинув автомат і з тесаками в руках кинувся до них. Почулись крики. Але кричали не тільки сектанти. Місцеві з неприхованим інтересом спостерігали за бійнею. Вони не любили нікого з нас і зараз чекали поки ми перестріляємо один одного. Фестиваль тим часом лютував. Він перерубав першого в поперек. Тоді удар по руках другого. Лівою він перерізав шию третьому, правою проколов четвертого. Тоді відскочив від одночасного удару двох сектантів зверху вниз. Широка дуга знизу вверх і назад. Танець смерті закінчився. Фестиваль стояв посеред тіл в чорних рясах. Він важко дихав. Могутні груди повільно піднімались та опускались. Зараз він нагадував якогось середньовічного героя, що вселяв жах в серця ворогів. Найманці тепер не виглядали так впевнено. Вони тримали зброю і щось нам викрикували. Але між нами було силове поле і ні ми ні вони не могли з цим нічого зробити. Я наказав Фестивалю дивитись за пісочниками, а сам підійшов до обеліска, якому молились сектанти. Він світився енергією. Я сфотографував його. Потім ще раз. Нехай Пророк розбирається, мене це не цікавить. Я скинув балахон і підійшов до нього ближче. Простягнув руку… - Шаман! – закричав Фестиваль. Я не обернувся. Рука майже торкнулась обеліска. Він наче пульсував. Ніби це не камінь, а якесь живе створіння. Ясно чому сектанти йому моляться. - Шаман! – Фестиваль закричав голосніше. - ЩО?! – я роздратовано повернувся до нього. І тут я все зрозумів. Бар’єр зникав. Фестиваль то переводив піднятий автомат на найманців, то на місцевих. Найманці звідкись взяли тактичні щити. Поле зникло зовсім. Здалеку почувся постріл. Один з найманців відкинув голову назад і впав. Хімік стріляв влучно. Найманці не чекали такого і це затримало їх подальші дії. А того, що сталось потім не чекав ніхто. Хімік стрибнув просто на них. Він пролетів близько семи метрів. Але він не впав. Я міг би заприсягтись, що повітря навколо нього почало рухатись. Він приземлився зовсім близько біля найманців і ударив кулаком по землі. Найманців і мене збило з ніг. Навіть дехто з місцевих не встояв. Фестиваль впав на одне коліно. Місцеві рушили на нас, але зупинились, наче наткнулись на невидиму стіну. Я побачив, як Хімік викинув руки в їхньому напрямку. Але він залишився відкритим. Найманці рушили на нього… Я не став стріляти. Два керамбіти в руках були доречні. За мить я скоротив дистанцію до мінімуму. Нога по тактичному щиту. Найманець не зреагував. Його ноги підкосились і він впав. Другий вже без щита кинувся до мене з ножем. Час наче сповільнився. Для мене він рухався якось мляво, хоч він і був профі. Я пішов вправо уникнувши випаду. Керамбіт пішов по сонній артерії. Інший ударив його в очне яблуко. Тоді я переключився на другого. Той якраз перекотився. Я не став зближуватись випустив ніж і дістав пістолет, поки той знову не закрився щитом. Він так і не встиг: чотири кулі прошили його тіло. Хімік безсило опустив руки. І опустився на коліна. Місцеві з холодною зброєю в руках кинулись на нас. На щастя прохід до центру ями був вузький. Фестиваль відкрив вогонь. Я не встиг його зупинити. Почулись крики і плач. Я підбіг до Хіміка, крикнув йому щось типу «тримайся», вихопив у нього вибухівку і прикріпив біля обеліска. Фестиваль помалу відступав. Я підхопив Хіміка, кинув собі на плечі і поніс до печери в яку пішов «костюмчик». - Сподіваюсь там вихід! – Фестиваль йшов позаду. Хімік засунув руку собі в куртку і дістав пульт. Ми вже були в печері. Вона представляла собою вузький коридор. Хімік натиснув на кнопку. Печеру затрясло. Позаду щось вибухнуло. *** Я відкрив очі. Сани плавно їхали по піску. Все ж ми вибрались. Я піднявся. - Виспався? – спитав Колос. Він був за штурвалом. Його брат за кулеметом. Я не відповів. Печера залишилась позаду. Обеліск привів до обвалу. Тепер Мегаполіс 93 дійсно перестав існувати.

ID: 571907
Рубрика: Проза
дата надходження: 04.04.2015 13:18:39
© дата внесення змiн: 04.04.2015 13:18:39
автор: Тост

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (379)
В тому числі авторами сайту (0) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Кромка(чогось)
Genyk: - Залишок
Синонім до слова:  Кромка(чогось)
Svitlana_Belyakova: - Лезо-подібний кордон...
Синонім до слова:  Кромка(чогось)
dashavsky: - Окраєць.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Кромка(чогось)
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Ванна
Г. Орел: - Банна
Синонім до слова:  Художник
Марія Глорія: - Мордопис😅😅😅
Синонім до слова:  Халат
Зелений Гай: - Рушник з рукавами.
Синонім до слова: 
Genyk: - Відірвальниця
Синонім до слова: 
Юхниця Євген: - Сабантуй, небудні,відзначайниця, вшанувальниця
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Sin el mar: - Свято
Синонім до слова:  Художник
Sin el mar: - Митець
Синонім до слова:  Художник
Genyk: - Малювальник
Синонім до слова:  Художник
dashavsky: - Богомаз.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Художник
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Заводити(включати автівку)
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Стукіт
Літератор: - грюкіт,перестукіт ,
Синонім до слова:  Ванна
dashavsky: - Тіломийка.
Синонім до слова:  Стукіт
Svitlana_Belyakova: - Грюкіт
Синонім до слова:  Стукіт
dashavsky: - Морзе.
Синонім до слова:  Мафія
dashavsky: - Кліщ на тілі суспільства. :apple:
Синонім до слова:  Халат
Svitlana_Belyakova: - запашничка
Синонім до слова:  Самозаймання
Genyk: - ВОГНЕЧУДО
Синонім до слова:  Халат
Genyk: - Післякупальник
Синонім до слова:  Ванна
Genyk: - Купальниця
Синонім до слова:  Ванна
Ulcus: - мийня, пінна, катарсисна :)
Знайти несловникові синоніми до слова:  Самозаймання
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Ванна
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Халат
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Юхниця Євген: - Халат
Синонім до слова:  Мафія
Svitlana_Belyakova: - Досконала банда
Синонім до слова:  Стукіт
Svitlana_Belyakova: - Грюкіт
Синонім до слова:  Стукіт
Зелений Гай: - Копат.
Синонім до слова:  Мафія
Зелений Гай: - Вовкулаки.
Синонім до слова:  Мафія
Зелений Гай: - Здирники.
Синонім до слова:  Стукіт
Genyk: - Монотоновідбивач
Знайти несловникові синоніми до слова:  Стукіт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Мафія
Genyk: - Перерозпреділителі
Нові твори