Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Тост: Привиди нового світу Частина 2 розділ 3 - ВІРШ


Тост: Привиди нового світу Частина 2 розділ 3 - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...

Пошук


Перевірка розміру




Привиди нового світу Частина 2 розділ 3

3. За два роки (тиждень після обгородження муром) Вавилон Чомусь я одразу ж згадав цей випадок. Ніколи не згадував до цього, а тепер згадав все без будь-яких неточностей… Коли ми з Шаманом прийшли в кімнаті Марка вже хтось був. Тоді кімната ще не нагадувала палац. Марк сидів за письмовим столом і не зводив погляду з товстого лисуватого чоловіка в чорному костюмі. Товстун був не сам. З ним було кілька людей спортивного тіло складення. Гаврило мовчки потис нам руки і кивнув, щоб ми заходили. Він був невдоволений манерами товстуна, але якщо Марк сказав стояти біля дверей – значить треба стояти біля дверей. Товстун вже почервонів від злості. Він то переходив на крик, то невдоволено бурчав. Марк спокійно його слухав. Ми з Шаманом переглянулись і пройшли до столу. Охорона лисого не зводила з нас погляду, але дорогу не заступала. Я зустрівся поглядом з товстуном. Не знаю чому, але є такі люди, які не подобаються іншим людям. І ми з ним, в цьому плані, знайшли один одного. Побачивши нас він перестав вести розмову на кшталт «Та я… Та в мене… Та ти …». Дивно, як Марк його терпів. - Кликав, бос? – З усмішкою спитав Шаман. Марк кивнув головою і подав нам руку. Ми по черзі потисли її. - Що за панібратство з підлеглими? – презирливо кинув товстун. Ми з Шаманом спопелили його поглядом. - Я з людьми на рівних – відповів той. – гарне ставлення деколи вирішує все. Лисий не знайшов, що на це відповісти. Шаман штовхнув мене ліктем. Я повернув голову. - Ти знаєш його? – він спитав мене. Я заперечно похитав головою. - Цей мудак відомий банкір, тримає чотири харчові бази в нашому місті. Шишка! Тепер ясно, чому він був тут. Людям була потрібна їжа. Але взяти її просто так Марк не міг. Його ж закони і озброєна охорона, не давала йому це зробити без крові. Тому він вирішив торгуватись. - Мої умови залишаються – промовив товстун – я забираю собі вулицю Січових стрільців… Мені захотілось ударити його. Там розселились люди чиї будинки постраждали від атак. Це була одна з самих захищених вулиць. - Нічим не можу допомогти – Марк був непохитний. – Я не стану виганяти людей з нажитих місць. І тобі не раджу цього робити… - Ти МЕНІ погрожуєш?! - Очі жирного налились кров‘ю. - Так! – спокійно відповів той. – я тобі погрожую. - Та в мене… - Мені наплювати хто ти і хто в тебе за спиною. Я десять хвилин тебе слухаю і мені набридло. Ти ніхто і звати тебе ніяк. Де всі твої? Де вони, я тебе питаю? Від тебе неможливо нічого добитись… - Я свої умови сказав… - Перебив лисий. – а ти думай, поки не пізно. Мене і Сизий радо прийме. - Подивлюсь, як він поступить з тобою, коли закінчаться твої гроші і твої запаси. Лисий не відповів. Кивнув своїм охоронцям і пішов до виходу. Слухняні песики пішли за ним. Двері з тріском зачинились. Гаврило підійшов до нас. - Він цього так просто не спустить – промовив здоровань. - Знаю – буркнув Марк. - Ти для цього нас кликав? – Я кивнув в бік дверей. - Ні, але раз ви прийшли раніше, приховувати щось від вас немає сенсу. – після деякої паузи добавив той. - Він і справді може доставити таких проблем? – Мені слабо в це вірилось. - Цей гівнюк приведе сюди банду Сизого, чи ще когось – встряв Гаврило. – люди його і раніше боялись, а зараз будуть ще більше. - Чому ж він до сих пір не привів? - Виліз недавно з свого бункера, а тепер розкомандувався… Він то спокійно сидів, поки ми тут дохли! – Гаврило налився червоною фарбою. Очі блистіли. Ніхто не знав про нього взагалі нічого. Хто він? Звідки? Просто цей велетень сам прийшов до Марка і його радо взяли. Друзями він не обзавівся, але поважали його всі. І я з Шаманом не виключення. - Які є пропозиції? Спитав Марк. - Не можна прогинатись перед ним – Шаман перший подав голос. – але і дозволяти йому вставляти палки в колеса теж не можна… - Потрібні його припаси, документи, зв’язки – погодився Гаврило. Марк подивився на мене. Я схвально кивнув. Але наступного я не очікував. - Ми з Вавилоном подбаємо про це! – з готовністю в голосі сказав Шаман. *** Того ж дня… Ми мовчки йшли по забитих людьми вулицях. Йшли повільно. Приходилось зупинятись, вітатись, тиснути протягнуті руки, відповідати на запитання про справи. Хтось якось назвав нас «служивими». Знайомі лиця були скрізь. Люди різного віку і професії. Їх об’єднувало тільки бажання спокійно жити в цьому і без того жорстокому світі. Марка мало любили через примусову вербовку молоді, але ніхто не патякав. В глибині душі всі добровільно йшли на таку угоду, якщо це дає шанс і далі жити в мирі і спокої. Вулиці всім своїм виглядом нагадували про недавні події. Всюди стояли бочки де люди намагались підтримувати вогонь. Електрика і тепло зараз дефіцит. Тільки через рік все більш менш привели в порядок і люди повернулись до попереднього життя. Хоча як на мене, то це більше пародія на нормальне життя. Не всі хотіли повертатись до нього. Я не хотів. І зараз не хочу. Я пам’ятаю, як мене засудили. Скільки всього мені навішали. І Шамана закрили через мене. Я так і не розповів йому. Він тоді думав, нас не на довго закриють: «Не прощаємось» - Сказав тоді він, коли Гоша дав нам можливість попрощатись. Мені тоді не хватило сили сказати йому… Може воно і на краще. Але і тут залишатись я не хотів. Не розумію цих дурнів, які шукають пригод… Я б звалив звідси, якби міг. Тільки от дізнатись, що з батьками і з нею… Ми тоді не попрощались… Вона спробувала переконати мене не здійснювати задуманого… Як мені хотілось щезнути. В голові кожний день народжувались і помирали ідеї. Я навіть збирався пройти захисну стіну. Але я нікому не казав. Не зрозуміють. Або зрозуміють… Але толку? Обійти турелі неможливо. Були вже одні. Так їх разом і поховали. Я бачив наслідки. Тепер деколи сниться. Не хочу описувати. Після того я перестав вживати вираз «гарматне м'ясо». Крики і лайка вивели мене з роздумів. Ми повернули на велику продовгувату алею з продуктовими стелажами, палатками, базарними лавочками під критими різнокольоровими брезентовими навісами і купами горланя чого натовпу. Ринок! Шаман йшов попереду. - Нафіг тобі сюди? - Сестра просила купити картоплі і капусти – пояснив він – сьогодні буде борщ. Приходи. - І прийду – Відповів я – Ще би ні, може це останній борщ в моєму житті… Шаман косо подивився на мене. Але промовчав. Він звик. І до мого скавуління теж. Ми різні. Він готовий ризикувати, а я ні. Впевнений в своїх силах, може навіть переоцінює себе. Я хочу щезнути, а він впевнений, що все може бути, як раніше і хоче кращого життя. Що ж я його розумів. Йому було за кого нести відповідальність. Він хотів, щоб його сестра могла добре жити. Тому він і взявся за це. І я з ним. Кращий друг все ж таки. У випадку успіху ми піднімемось і втремо ніс багатьом. Але це взагалі не важливо, коли мова йде про власне життя. По крайній мірі я так думав. Шаман думав інакше. На ринку торгівля йшла повним ходом. Торгували всім чим могли. Фрукти, овочі (звідки вони їх брали?), консерви, одяг, побут, техніка, траплялась навіть зброя і (не якісні) чіпи та імплантати. Марк нічого крім наркотиків і трави не забороняв, але якщо пошукати, то друге можна і знайти. І патрульні, які підтримували порядок інколи закривали на це очі. Деколи всім хочеться покурити косячок, розслабитись так сказати. Ми мали кілька НПК. Цього виявилось достатньо. Гроші товар ще ходовий, але не у всіх. Та й по мірках економіки, інфляція тут била всі рекорди. Тому ми не дуже і розраховували на валюту. Друге діло бартер. Система не старіє… Я мовчки стояв в стороні, поки Шаман торгувався. Продавець старий грузин не піддавався. - Еее дарагой, нєхорошо паступаєш… - доносилось до мене. – йа тібє хароший цена, а ти… Далі говорив Шаман. Я не слухав. Мою увагу привернуло інше. Чорноволоса дівчина в білій майці та короткій спідниці стояла до мене спиною і на щось дивилась. Я не бачив лице, але я бачив фігуру. Як вона була схожа на неї. Ноги самі мене понесли. Я знав, що це не може бути правдою, але не зупинявся… Серце почало битись швидше. Мені на плече впала чиясь важка рука. - Здоров, Вавилон! – голос Фестиваля повернув мене до реальності. - Привіт. – Я зупинився, повернувся і потис його руку. - Ти куди так летиш? - Та нікуди, а що? – я намагався приховати хвилювання в голосі. - Та нічого, просто тебе Шаман скільки вже кличе. – Фестиваль кивнув вбік. До нас приближався Шаман з здоровим мішком на плечах. Він нічого не питав. Просто прослідкував поглядом той напрям, в якому я йшов. Дівчина тим часом повернулась і ми побачили її лице. Я опустив очі вниз. «Не вона». Що ж… Надія помирає остання… - Чого кликав? – Вони потисли руки один одному. - Є робота – ухилився від будь-яких пояснень той. – Але мені треба донести… - Все добре, я донесу… - Я зрозумів, що той скаже. – Давай мішок і йди. Шаман знизав плечима. Він знав, що я не хочу йти. Тому й погодився. Мішок виявився легшим ніж я думав. Навіть закралась думка, що той Ашот надурив Шамана, але вертатись і виясняти ситуацію бажання не було. Ми попрощались. Я минав знайомі вулиці. Колись тут проходили дитячі роки. Вулиця залишила свій слід у вихованні. Скільки народу тут колись жило! Тепер тут гуляв протяг. Я йшов по потрісканому асфальті. І дивився на дорогу перед собою. Напіврозвалені хмарочоси втратили свою колишню красу. З одного навіть стирчав гвинт гелікоптера. Єдине, що ще не здали на металолом. Добре хоч уламки прибрали. І зробили невеличкий мур (якщо порівнювати з стіною, якою обгородили місто), задля безпеки. З-за хмари виглянуло сонце. Я зупинився, скинув мішок на землю, задер голову і підняв руки, наче птах, який перед польотом розправляв крила. Тепле травневе сонце зігрівало мене. Захотілось літа. Я не знаю скільки я так стояв і насолоджувався ним. Приємно, хоч на мить про все забути. Не думати ні про що. Просто насолодитись теплом… Сонце зайшло за хмару і я продовжив свій шлях. Вдруге насолодитись мені не вдалось. Я минув останню вулицю і зайшов в один з ангарів. Я вже згадував проте, що електрика і тепло дефіцит? Так от, в межах економії Марк розселив всіх бажаючих в ангари. Тут були свої генератори тож світло і тепла вода (або просто вода) були майже завжди. Тут були зведені стіни з дерева однакових розмірів, які нагадували кімнати. В одній з таких кімнат і жив Шаман з сестрою. Я постукав. Там грала музика. Не думаю, що вона мене почула. Я постукав сильніше. - Та йду я, йду! – роздратовано крикнув жіночий голос. Двері відчинились. На порозі стояла струнка сімнадцятирічна дівчина в довгій білій футболці і коротеньких шортах, які підкреслювали її прекрасні ніжки. Довге каштанове волосся звисало до поясниці. Вона мала модельну зовнішність і при тому невинне ангельське лице. Вона була десь на пів голови нижче за мене. Її великі карі очі здивовано уставились на мене. - Привіт. – я відчув себе винним перед нею. - Привіт. – спокійно відповіла вона. – Шамана немає. - Знаю – я похлопав по мішку – твій брат передавав гостинці. Я без дозволу зайшов в кімнату. Але одразу ж пожалів. Чомусь мені не хотілось більше тут знаходитись. Запрошення Шамана тепер здавалось мені якимось злим жартом. Я так йому і не сказав про… Та в принципі не важливо. Мій мозок заволав: «ВІЗЬМИ СЕБЕ В РУКИ!!!!!!!» І правда, я все зробив правильно. Вона потім зрозуміє. - Став туди. – Вона показала пальцем. В її голосі холод. В очах щось незрозуміле. Не дивилась на мене. А коли й дивилась очі були наче скляні. Я мовчки все зробив. Тоді направився до виходу. - Скажи Шаману, що я передумав – на ходу кинув їй. - Він тебе запросив?! - Так. – Я був вже біля дверей. - Тоді залишайся. Почекай його, а то він скаже, що я тебе вигнала. Я зупинився. Це було розумно. Я не хотів, щоб він щось запідозрив. Ми то з Алісою завжди були в хороших відносинах. Ну, майже завжди… Тому я лише мовчки знизав плечима і сів на старий диван в кутку кімнати. Вона сіла навпроти мене. Ми зустрілись поглядами. Знову щось незрозуміле… Ні це просто злість. Дурні ревнощі. Вона ж мене любить, подумав я. Щось тваринне прокинулось в мені. Я гнав від себе такі думки. Он вона тут, така гарна, так близько… І любить мене… Потрібна лише капелька жертви… Але цього забагато. З того ж моменту я перестав злитись на ту, яку любив, яка мене не дочекалась. Не лишила навіть згадки про себе. Просто похоронила мене… Тепер я зрозумів. Тепер я не буду більше злитись на неї. Капля жертви – так мало і так багато водночас… - Як в тебе справи? – Аліса порушила мої роздуми. Мені захотілось поділитись своїм душевним відкриттям. Розказати їй, просвітлити її, але… - Та нормально – байдуже відповів я. – Ти як? - Теж нормально – вона відповіла так само байдуже. – Нудно. - Я буду чай! – я вів себе як вдома. Вона не могла стримати усмішку. Вимога – стара як світ, але шокувала її. Аліса мовчки піднялась і пішла до плити. - Чому тобі нудно? – я зручніше вмостився на дивані. - А що зараз робити? – Вона поставила чайник і повернулась до мене. – піти немає куди. Тільки попрацювати. Надоїло! Хочу романтики… - Я зрозумів. Ти просто лінива фігня – я не зміг стримати усмішку. Аліса звикла до моїх жартів. Вона не ображається на них. - Ти просто джентльмен! – тепер була її черга. – одразу видно аристократичне виховання. Ех, всі ви одинакові… Мене скривило від цього стереотипу. - Ну шукай романтика. – я говорив, як психологи в дешевих серіалах. – Не ведись на шаблонне бидло. - Та де їх взяти? – вона розвела руки. – он одні придурки мені в хлопці набиваються. Добре, хоч брата мого бояться… - Я й сам його деколи побоююсь… - Я замовк. Вона нажаль не так зрозуміла. - А тоді в тебе були інші відмазки… - її голос не змінився, але відчулась якась напруга. - Я багато чого не встиг сказати. - я перебив її. Запанувала мовчанка. Аліса перша порушила її. - Вибач, що тобі тоді стільки наговорила. – її очі заблистіли. - Ти вибач за той ляпас – В мене в горлі наче щось застрягло. - Проїхали – відповіла вона. – я заслужила… В двері постукали. Плюс до всього закипів чайник. Вона виключила плитку і поспішила до дверей. Там був Шаман. *** В вечері Той жирний був в моєму прицілі. Він сидів в своєму особняку біля каміну і пив віскі. Я перестав на нього дивитись і перевів погляд на охорону. Близько десяти людей по периметру. Навіть зараз вони готові охороняти його життя. - Ну, шо там? - нетерпляче спитав Монах - Нічого цікавого – я передав йому відірваний оптичний приціл (без гвинтівки правда). Високий кремезний хлопець двадцяти трьох років з крихітним чорним ірокезом на лисій голові і перекошеним від роздратування виразом лиця, нетерпляче вихватив його в мене. Я промовчав, хоч захотілось його ударити. Спочатку справа. Дім того лисого був одним з небагатьох, які вціліли. Він знаходився за територією Марка, але ніхто навіть не думав сюди пхатись. Двохповерховий білий будинок в стилі бароко, тільки з прожекторами на даху. Гарно охоронявся. Високі стіни з каменю, декілька доберманів і професійні охоронці зі зброєю напоготові були вагомим аргументом не пхатись сюди. Ми закріпились на одному з дерев, які росли метрів зо двадцять від паркану. - Ніяк! – нервово буркнув Шаман. - Угу! – підтвердив Хімік – три години вже сидимо. – може на світанку? - Ні! – Заперечив Шаман – сьогодні до нього прийде людина Сизого. Поки вони будуть його обшукувати в нас буде шанс пролізти і стирити документи… - Ну, як у нас… - я поправив його дивлячись на Монаха – у вас. - А чо тіки я? – не погодився той – Нє, я шо? Самий рижий? Ми мовчали - Та нє, це якесь гоніво – він подивився на нас з надією. - Він нас бачив – підтвердив Шаман. – Вас ні. Якщо хочемо без крові, то нас він бачити не повинен. - Та завалем йог на**й та й по всьому… - Ні, ми не знаємо де його документація. - я перебив Монаха. – Його смерть нам нічого не дасть. – а от заставити його прийняти наші умови… - Ясно, я поняв – Монах махнув рукою – тіпа рекет, шантаж… - Він стане жертвою своїх махінацій – хмикнув Хімік. Я усміхнувся. Забрав оптичний приціл знятий колись з СВД і подивився. Безнадійно… І тут я побачив! Тільки одна мить, але мені вистачило. Якась тінь заховалась за стіною. Туди йшов охоронець. Я не став чекати, що мало статись. Зістрибнув з дерева і побіг. Махнув рукою своїм товаришам. Вони мовчки кинулись за мною. Коли я переліз через огорожу, патрульних стало менше. Кілька лежало на землі в неприродних позах. Той, хто б це не був, працював швидко. - Є***Ь!!! – Видав монах. Я погодився з ним, але промовчав. Шаман хотів щось сказати, але постріли зверху збили його з думок. Ми побігли до дверей. Хімік повернув ручку. Закрито. - Б***Ь! - Ану скрийся пацан… - Монах відштовхнув його і ударив ногою по дверях. Ми забігли… І завмерли. Вся охорона вже була в будинку. Кілька піднімалось по сходах. Хтось ще був на першому поверсі. Удар Монаха привернув їхню увагу. - Ой б***ь!!! – видав Шаман. Ми розділились. Вони відкрили по нам вогонь. Меблі, предмети побуту, двері в стилі бароко тепер були спаплюжені свинцем. Ми з Шаманом попали в вітальню. Перелетіли за диван - Що робити будемо?! – Шаман уставився на мене. - А я знаю?! – Я панічно роздивлявся все навколо. – знав, же, знав, не треба було йти! - Та заткнись і не панікуй! – гаркнув той. – Ти сам винен! Якого дідька ти побіг?! - Через це я й побіг! – Я перейшов на крик. – Думав шанс. - Ага, шанс – Шаман показав на двері. – Зараз нам торба… Але охорони, що дивно, не було. За нами ніхто не йшов. Не хотіли тратити час. Ми з Шаманом визирнули і переглянулись. Пусто. На горі пролунав ще один постріл… *** Так я вперше і дізнався про Ілая. Його кваліфікація не підлягала сумнівам. Навіть не можу нічого сказати толком. Охорону він «виніс» самими різними способами. Вони всі лежали без найменших при знаків життя.. Було темно і ми не бачили їх лиць. Я обшукав одного. Бідолаха, не встиг навіть пістолет дістати. Ми не роздивлялись навколо. Голос лисого за зачиненими дверима вказував нам шлях. - Що ти хочеш? – панічно кричав той. – ЩО?!. Голос набирав швидкості. – Гроші? Наркотики? ЩО?! Забирай все і залиш мене! Ми стали по обидві сторони дверей. Монах потягнувся до ручки. - Я б не радив відчиняти двері – голос був впевнений, холодний. - Ти хто такий?! – крикнув Монах. - Неважливо. – відповів незнайомець. – але на вашому місці я б не заходив. - Витягніть мене!!! – Благально кричав лисий. Час ніби втратив свою владу. Говорять в таких ситуаціях він сповільнюється. Тоді все відбувалось дуже швидко. - Що вам від нього потрібно? – спокійно спитав вбивця. – запитую, може ми дійдемо згоди? Я подивився на гору трупів, яку він залишив після себе. «Краще б домовились» - Що тобі від нього треба? – спитав Шаман. - Не задавай питання на які сам знаєш відповідь… - Ні, ні, ні, ні, ні, ні, не треба – заскавулів товстун – не треба. Я плачу вдвічі, ні, втричі більше… - Замовкни! – обірвав його вбивця. – Вам треба його документація, правильно? Ніхто не сказав ні слова. - Вона тут на столі! Заберете потім! - Ні! – закричав багач. Монах кілька разів вистрілив по дверній ручці. Вибивати ногою не хотів ніхто. Так і кулю можна зловити… Двері відчинились і ми залетіли в кімнату. Чотири пістолета дивились на худого чоловіка в чорному одязі і в чорній масці. Ростом він був десь, як я. В його очах не було страху. Взагалі нічого не було. Він стояв за столом з піднятими руками. Лисий товстун тепер лежав у калюжі власної крові неподалік. - Але, коли ти встиг? – спитав Хімік дивлячись на тіло. - Коли ми стріляли в двері – я відповів йому. – Він точно розрахував час. Ми зустрілись поглядами. Я міг би заприсягтись, що його очі змінили колір. Були чорні, а потім на них стали появлятись червоні точки. І якось це було все рівномірно, навіть красиво, що я опустив зброю. В кімнаті стало темно. Я більше не бачив друзів. В мозок впились гарячі голки. Тільки ми двоє. Він наче бачив мене наскрізь. Я запізно зрозумів, що це все в моїй голові. Уколи стали сильніші. Нестерпні. Стало зовсім темно… Захотілось відкрити по ньому вогонь, щоб припинити. Ні не можна, я можу зачепити друзів. - Відкрити вогонь! Відкрити вогонь! – повторював я. Стало світліше. Я знову бачив кімнату. Точніше стелю кімнати. Я озирнувся навколо. Мої друзі лежали на підлозі. А він стояв зовсім близько біля мене. Мені перехопило подих. - Я прийшов сюди не за вами. – в голосі наче задзвеніла сталь – але, якщо будеш заважати, вони помруть. А мені б цього не хотілось. - Хто ти в біса такий?! – я навіть не намагався піднятись з землі - Мене звати Ілай – відповів той. – але тобі це нічого не скаже. Він направився до дверей. Його справи тут були завершені. Зараз - Ей, ти чого такий задуманий? – спитав дід. – Знаєш про нього? - Ні – збрехав я. – вперше чую.

ID: 571039
Рубрика: Проза
дата надходження: 01.04.2015 01:56:01
© дата внесення змiн: 01.04.2015 01:56:01
автор: Тост

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (433)
В тому числі авторами сайту (1) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Кромка(чогось)
Svitlana_Belyakova: - Лезо-подібний кордон...
Синонім до слова:  Кромка(чогось)
dashavsky: - Окраєць.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Кромка(чогось)
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Ванна
Г. Орел: - Банна
Синонім до слова:  Художник
Марія Глорія: - Мордопис😅😅😅
Синонім до слова:  Халат
Зелений Гай: - Рушник з рукавами.
Синонім до слова: 
Genyk: - Відірвальниця
Синонім до слова: 
Юхниця Євген: - Сабантуй, небудні,відзначайниця, вшанувальниця
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Sin el mar: - Свято
Синонім до слова:  Художник
Sin el mar: - Митець
Синонім до слова:  Художник
Genyk: - Малювальник
Синонім до слова:  Художник
dashavsky: - Богомаз.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Художник
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Заводити(включати автівку)
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Стукіт
Літератор: - грюкіт,перестукіт ,
Синонім до слова:  Ванна
dashavsky: - Тіломийка.
Синонім до слова:  Стукіт
Svitlana_Belyakova: - Грюкіт
Синонім до слова:  Стукіт
dashavsky: - Морзе.
Синонім до слова:  Мафія
dashavsky: - Кліщ на тілі суспільства. :apple:
Синонім до слова:  Халат
Svitlana_Belyakova: - запашничка
Синонім до слова:  Самозаймання
Genyk: - ВОГНЕЧУДО
Синонім до слова:  Халат
Genyk: - Післякупальник
Синонім до слова:  Ванна
Genyk: - Купальниця
Синонім до слова:  Ванна
Ulcus: - мийня, пінна, катарсисна :)
Знайти несловникові синоніми до слова:  Самозаймання
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Ванна
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Халат
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Юхниця Євген: - Халат
Синонім до слова:  Мафія
Svitlana_Belyakova: - Досконала банда
Синонім до слова:  Стукіт
Svitlana_Belyakova: - Грюкіт
Синонім до слова:  Стукіт
Зелений Гай: - Копат.
Синонім до слова:  Мафія
Зелений Гай: - Вовкулаки.
Синонім до слова:  Мафія
Зелений Гай: - Здирники.
Синонім до слова:  Стукіт
Genyk: - Монотоновідбивач
Знайти несловникові синоніми до слова:  Стукіт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Мафія
Genyk: - Перерозпреділителі
Нові твори