Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Тост: Забери моє життя Частина 3 Розділ 2 - ВІРШ


Тост: Забери моє життя Частина 3 Розділ 2 - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 17

Пошук


Перевірка розміру




Забери моє життя Частина 3 Розділ 2

2. В палаті було світло. В просторе вікно били промені зимового сонця. Сергій не спав. Не міг. Через рану на боку, він не міг нормально лежати і відповідно, в нього заніміла спина. Відвернув голову, щоб не сліпило сонце… *** - Не пощастило тобі – згадав голос Олекси – вже третій раз відхвачуєш від когось. Бита, три ідіота… І ось, зараз під ніж попав. - Весело, аж гай шумить – буркнув той. – хоча б першим двом я дав здачі… - І цьому даси. - Якщо знайду… - Далі веселіше. Васька грохнули – тихо сказав той. - Що?! Сергій аж при піднявся на ліжку. І біль дала йому зрозуміти всю тупість поступку. Сергій промукав від болю. - Ти не рипайся так, пацан! – гаркнув йому дід з сусіднього ліжка – а то наново зашивати будуть. Сергій не відповів. - Його знайшли тоді, коли порізали тебе – прошепотів Олекса. – казали, що під ранок, коли той повертався з дискотеки… - Гарно він на дно заліг. – не стримався Сергій – Теж ножем? - Теж, але в шию. - Що ж значить він все ж не підставляв нас. - Нам то вже що? - Те, що нам мстить брат покійного хлопця Христі, якого при нас машина збила – прошипів Сергій. – Як він по твоєму вийшов на нас? Олекса промовчав. В його голові вже роїлись здогадки, але ні одній з них він не мав підтвердження. - Або вбивця навів його на нас, що мало ймовірно. Або він вийшов на Васька через одного з тих, кому той поставляв товар. - Думаєш це один і той самий? Може спів падіння… - Не вірю я тепер в таке. - А чому мало імовірно, що це вбивця? – не зрозумів Олекса. - Тому що це той кого ми шукаємо збив того хлопця – пояснив той. – він по суті мав би зараз лежати з продірявленим боком, а не я. - Ясно. Але мене одне мучить… - Ну повідай – Сергій закотив очі. - Якщо наш вбивця задавив того хлопця машиною, то хто ж тоді фотографував? Знімок то, не з машини. Може вони заодно були? Сергій задумався. Раніше він до цього не дійшов. У вбивці був спільник. Але в посланні не було сказано нічого. Ось, як той дізнався. Їх заклав хтось, кого вони знали. Ні, не логічно. Вбивця ж просто їх виманив на живця. Але одна фотографія нічого б йому не дала. …І до вас вже дійшло, що поки ви намагаєтесь встановити мою скромну особу, я вже дізнався все про вас. Я можу дістатись до вас в будь-який момент. Чи до ваших близьких… Так звучав запис в диктофоні. А це значило, що вбивця міг розпитати когось, хто їх знав. Тепер треба було бути ще обережнішим… - Спільник у вбивці хтось інший – заперечив Сергій – і явно не Васьок. - А чому… - Задрав ти вже. А тому! немає ніякого змісту позбавлятись від нас, ще й від бариги. - А його брат і Васьок могли знати одне одного… Або мати спільних знайомих… - Тому той, хто мене порізав вийшов спочатку на Василя, а потім і на нас. І наш вбивця тут ні при чому. Все що він знає про нас, сказав Василь. Інакше ми б вже всі були мертві. - Але про Ігоря Вася не знав – осінило Олексу – лише про нас. - Правильно – погодився Сергій – і не має дізнатись. Ми ж мусимо знайти вбивцю, забув? - І що ти пропонуєш? – насторожився той. - Мене він вже дістав – Сергій глузливо всміхнувся дивлячись йому в вічі. - Пішов ти! – Олекса підвищив голос, але його зацькували Сергієві сусіди по палаті. - Я то, може, й піду – глузлива усмішка не сходила з лиця. – але ти розумієш, що ти наступний. Заляж на дно. Зникни з міста. І не з’являйся в гуртожитку. Він ж там мене й знайшов. Василь не міг сказати йому більше нічого. - А ви? – спитав той. - Ігор продовжить шукати. А я поквитаюсь з тим, хто ледь не відправив мене на той світ. Олекса кивнув. - Я, мабуть, тоді піду Він піднявся і зібрався покрокувати до дверей, коли Сергій зупинив його, різко схопивши за руку. Олекса озирнувся. Сергій смикнув його на себе. - Той, хто на мене напав – Сергій прошепотів йому на вухо з неприхованою злістю – сказав, що ми залишили його брата здихати там. Значить він був ще живий. А ти єдиний з нас, хто наблизився до нього впритул. Скажи, він ще дихав?! Їх погляди зустрілись. В обох горіли очі. - Скажи, ти дійсно залишив його помирати?! Він був живий?! - Яка тепер різниця? – тихо спитав Олекса. - Так ми залишили його помирати, чи ні?! – прошипів Сергій. Олекса вирвав руку. Мовчки розвернувся і направився до виходу з палати. - Одужуй – сухо кинув через плече. *** В палату для перев’язок зайшов лікар. Той самий, який латав діру в його боці. Лишень зараз Сергій помітив рубець в того на щоці. Але питати нічого не став. - Як здоров’ячко, порізаний? – весело спитав він. - Прекрасно! – збрехав той - Прекрасна відповідь! – лікар усміхнувся ще ширше. – давай глянемо, як в тебе справи. Сергій відкинув край ковдри. Лікар обережно зняв пов’язку. Сергій відвернув голову назад, щоб не видати, як йому боляче. - Терпи, боєць! – лікар все ж помітив – ти сам винен, раз підставився. З ким не поділив? - Якби ж я знав! – збрехав той. – п’яний якийсь причепився. Я ж не знав, що в нього ніж. - А якби знав? – спитав той оглядаючи рану і вичищаючи сукровицю (гній в перемішку з кров’ю). - Знав би, то так би кігті дер, аж дим би за мною йшов – знову збрехав він. - І то правильно – похвалив лікар – п’яних треба уникати, а п’яних з ножем тим більше. Він почав накладати нову пов’язку. Коли закінчив, Сергій нарешті піднявся. Голова крутилась, але він вже звик. - Батьки в курсі? – спитав лікар - Потім повідомлю – відповів він – не хочу, щоб ті хвилювались… - Якийсь ти скритний – сказав лікар – недоговорюєш багато чого. А я ж, між іншим, тобі життя врятував. - А я навіть не знаю, як вас звати… - Дяченко Ігор Михайлович – той простягнув руку. - Сергій – той потис її. – дякую док, за те що не дали мені померти. - Звертайся – той поплескав по плечу дужими руками. – але краще, щоб не доводилось. - Так як там моя подряпина? – спитав Сергій. - Післязавтра додому – відповів той. *** В палату зайшла Настя. - Можна? – спитала дивлячись на Сергія. - Ясно що можна – відповів хтось з старших замість нього. – таку красуню й не впускати! Сергій був наймолодший з них. тому до нього тут ставились наче до сина. Всім чоловікам тут було за п’ятдесят. Їм поталанило набагато менше ніж йому. І Сергій періодично допомагав кому чим міг. Так його виховали. Настя зашарілась, але зайшла. Макіяжу на ній не було, але це аніскільки не псувало її красу. Світле волосся було зв’язане в хвостик. На ній був синій гольф та облягаючи джинси, які підкреслювали її фігуру. Поверх цього на ній був білий халат. Вона сіла на край ліжка. Глянула йому в очі. - Знаю, ти вже це чув, але як ти? Сергію раптом стало соромно. В пам’яті виникли картини, як за неї бились Ігор та Олексій. Вона зрадила одному з іншим. Тоді вони ж і познайомились. Тоді все й сталось… Сергію стало соромно за те презирство, яке він до неї відчував. Він навіть за людину її не тримав. Так, за підстилку. За звичайний шматок м’яса. Легковажних дівчисьок, яких назбирається з тисячу, якщо не більше. Він сам ходив до подібних їй, щоб втамувати чоловічий голод. Через одну з таких він і втратив колись Аню… Але вона врятувала його. Незважаючи на всю ту зневагу, вона не дозволила йому померти. Настя могла просто пройти мимо. Могла просто викликати швидку і все. Але натомість вона тягнула його по снігу, ризикуючи бути поміченою нападником. Вона єдина, хто була з ним у важкий момент. - Давай вийдемо на коридор, прогуляймось – сказав він. Вона допомогла йому підвестись. Тримала його під руку, допомагаючи йти. Врешті Сергій зміг і сам пересуватись. Вони прогулювались по пустих коридорах. - Я так і не подякував за… - Перестань! – вона обірвала його слова. - Все одно – продовжив він – дякую. І вибач. - За що тебе вибачити? – всміхнувшись подивилась йому в очі. - Я тебе тоді зневажав – признався він – сама знаєш коли. - Та пусте – її усмішка зів’яла. - Не пусте – він взяв її за руку – ти мені життя врятувала. Я навіть не знаю, як віддячити. І мені соромно, що я так думав. Ти не така. Може хтось не погодиться, але насправді ти набагато краща ніж здаєшся. - Ого, які компліменти – вона знову почервоніла та зніяковіло посміхнулась. - Я зрозумів, що багато в чому і в кому помилявся – Сергію було важко підбирати слова. Але поки виходило. - Ніколи б не подумала, що ти здатний на такі слова – відповіла вона. - Я б теж не подумав – він всміхнувся - Але ти, по суті був правим – призналась вона – я тоді виправдовувала себе тим, що ми з Ігорем не зустрічались… - А Олекса? - Олекса прикинувся, таким собі другом. Він підтримував мене, жалів, розумів. І… - Ясно – спохмурнів той – ти повелась. Настя промовчала. Сергій не міг більше її осуджувати. В дружбі між хлопцем і дівчиною є такий момент, коли може виникнути така проблема. Ну, здавалось би, виникла і що? А справа в тому, що зазвичай нічого. Або дружба переростає в відносини, або руйнується. Винятки досить рідкісні в наш час. Проблема в тому, що чим міцніша дружба, тим важче з неї створити відносини, бо з’являється страх. Страх того, що колишні друзі вже не будуть сприймати одне одного, як раніше. В колишніх друзів заведуться ревність недовіра, сварки, істерики. Проте, якщо дружба не така близька, то є всі шанси нею скористатись. І Олексій це розумів. І скористався... Сергій вкотре подумки вилаяв себе. Він все розумів запізно. Тому й вічно залишався з носом. - Дарма я повішав на тебе ярлик – сказав він. - Дарма – погодилась Настя. - То чи не дозволиш ти загладити якось свою вину? І відповідно, віддячити за те, що ти мене врятувала? – хитро всміхнувся він. Позаду почулись кроки. Сергій з Настею обернулись. Позаду стояла Аня. - Привіт – холодно привіталась з Настею - Привіт – Настя опустила погляд вниз – я, мабуть піду. - Почекай! – Сергій не відпускав її руку – то так чи ні? - Що ти задумав? Настя явно не чекала такого повороту і зараз зацікавлено дивилась на Сергія, ігноруючи ті блискавки, повні ненависті, які кидала в неї Аня своїм поглядом. Тепер на лиці її не було зніяковілості. - Ти допомогла мені. Я просто поверну борг – загадково всміхнувся той. - Тоді домовились – вона підтягнулась до нього і поцілувала в щоку. Скоріше за все, це було зроблене для того, щоб позлити Аню. «Ех, жінки!» подумав Сергій. Дівчата зміряли одне одного поглядами повними презирства. Настя ще раз з усмішкою глянула на Сергія і пішла геть. - І чим ти зібрався їй допомагати? – Аня склала руки на грудях. - Ревність тобі не пасує – Сергій підійшов поближче. - Ха! Не мрій! – відвернула голову. - Добре – той знизав плечима – значить мені здалось. То ти мене вже обнімеш на кінець, чи ні? Він ступив крок розкинувши руки. - Нехай тебе твоя Настя обіймає – Аня була невблаганна. Але Сергій знав її не один рік. В них теж все починалось з дружби. А вона знала його. Він ніколи не прогинався перед дівчатами. І зараз не збирався цього робити. - Її прерогатива, цілувати мене в щічку – спокійно говорив той. – чи те що, ти побачила, як я йшов з нею за ручки, можна сприйняти, як щось більше? - Що ти їй пообіцяв? – тихо спитала Аня. - Це вже я скажу лише їй. Я в боргу перед нею. І мені соромно, що я помилявся стосовно неї. Я багато поганого зробив, хто як не ти мала б це знати. Тому я хочу хоч щось виправити. Поки є можливість. - Які слова з твоїх уст – оцінила Аня – може й мені тебе раз штрикнути? - Спочатку обійми… Аня підійшла, закинула руки йому на шию, міцно притулилась до нього всім своїм тілом. Сергію не хотілось випускати її з обіймів. Хотілось зупинити час, щоб відтягнути той момент, коли йому знову прийдеться тримати її від себе на відстані.

ID: 569577
Рубрика: Проза
дата надходження: 26.03.2015 18:39:04
© дата внесення змiн: 26.03.2015 18:39:04
автор: Тост

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (360)
В тому числі авторами сайту (1) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Ванна
Г. Орел: - Банна
Синонім до слова:  Художник
Марія Глорія: - Мордопис😅😅😅
Синонім до слова:  Халат
Зелений Гай: - Рушник з рукавами.
Синонім до слова: 
Genyk: - Відірвальниця
Синонім до слова: 
Юхниця Євген: - Сабантуй, небудні,відзначайниця, вшанувальниця
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Sin el mar: - Свято
Синонім до слова:  Художник
Sin el mar: - Митець
Синонім до слова:  Художник
Genyk: - Малювальник
Синонім до слова:  Художник
dashavsky: - Богомаз.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Художник
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Заводити(включати автівку)
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Стукіт
Літератор: - грюкіт,перестукіт ,
Синонім до слова:  Ванна
dashavsky: - Тіломийка.
Синонім до слова:  Стукіт
Svitlana_Belyakova: - Грюкіт
Синонім до слова:  Стукіт
dashavsky: - Морзе.
Синонім до слова:  Мафія
dashavsky: - Кліщ на тілі суспільства. :apple:
Синонім до слова:  Халат
Svitlana_Belyakova: - запашничка
Синонім до слова:  Самозаймання
Genyk: - ВОГНЕЧУДО
Синонім до слова:  Халат
Genyk: - Післякупальник
Синонім до слова:  Ванна
Genyk: - Купальниця
Синонім до слова:  Ванна
Ulcus: - мийня, пінна, катарсисна :)
Знайти несловникові синоніми до слова:  Самозаймання
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Ванна
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Халат
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Юхниця Євген: - Халат
Синонім до слова:  Мафія
Svitlana_Belyakova: - Досконала банда
Синонім до слова:  Стукіт
Svitlana_Belyakova: - Грюкіт
Синонім до слова:  Стукіт
Зелений Гай: - Копат.
Синонім до слова:  Мафія
Зелений Гай: - Вовкулаки.
Синонім до слова:  Мафія
Зелений Гай: - Здирники.
Синонім до слова:  Стукіт
Genyk: - Монотоновідбивач
Знайти несловникові синоніми до слова:  Стукіт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Мафія
Genyk: - Перерозпреділителі
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мафія
Юхниця Євген: -
Нові твори