Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Тост: Забери моє життя Частина 2 Розділ 7 - ВІРШ


Тост: Забери моє життя Частина 2 Розділ 7 - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 35

Пошук


Перевірка розміру




Забери моє життя Частина 2 Розділ 7

7. Кришка синього сміттєвого баку відкрилась. А з нею ще одна. З неї в кузов вивалилось сміття. І не лише сміття. Два тіла провалились та потонули в «брудному морі»… - Правда я геній? – видав Ігор вилізаючи з нього. - Прямо мозок… – Сергій з тріском провалився ще нижче. Ігор пирснув від сміху дивлячись, як його друг розпластався на смітті. Тоді вже провалився сам. Вилізти з під завалів стало важче. Вони кілька годин просиділи в смітті. І відповідно їх кінцівки заніміли і втратили чутливість. Зараз вони розминались, намагаючись побороти оніміння. Ігор прошкутильгав до одного з баків, понишпорив у ньому, дістав сумку, вихоплену в бариги. Відкрив. Там лежала значна сума грошей. Купюри з зображенням Шевченка, Українки та Грушевського. Більше ніж вони розраховували. Простягнув руку… - Не чіпай! – гаркнув Сергій. Ігор миттю забрав руку від них. Як він сам не допер? Гроші могли бути мічені. Купюри помічають спеціальною краскою (червоною чи фіолетовою), щоб їх не вдалось легалізувати. Або пишуть «Хабар», котрий видно лише при попаданні на нього ультрафіолету. З написом хабар вони ще справляться, а от з фарбою… Вона стане помітною і її не вивести. По крайній мірі в кустарних умовах. Це, звичайно за умови, якщо Вася їх здав. Якщо він теж не мав до цього відношення, то гроші чисті. Але зараз вони не могли це перевірити. Вони й піти не мали куди. Смердючі, брудні, вони зараз їхали в сміттєвозі на звалище. Великий котлован (здоровенна яма, якщо простіше) далеко за містом. - Нам би вибратись звідси – сказав Сергій. - Об’єм нашої «кімнатки» десь до двадцяти метрів кубічних. Ще й замкнутий простір… - Радісні перспективи… - Клаустрофобія? – спитав Ігор. - Х*є фобія, жартівник – огризнувся той. - Не злись. Мені теж не по собі – сказав Ігор – і в нас додалось проблем. - Дай вгадаю – Сергій зручніше вмостився на купі сміття. – Олексу прийняли. Василя скоріше за все теж. Я вже в розшуку, а може і ти. І нам не варіант сьогодні повертатись до наших домівок… Нічого не пропустив? - Все не так паскудно – Ігор теж вмостився на купі сміття. – Прийняли лише Олексу, але в них на нього нічого немає. Він попався чистий. Йому треба протриматись всього сімдесят дві години… - Або п’ятнадцять діб – буркнув Сергій – припишуть, наприклад мілке хуліганство, чи протидію співробітнику міліції, щоб довше потримати. - Я в нього вірю – перебив Ігор – а ще в нас половина «подарунку». Добре хоч не взяли її з собою. - Її віддамо тим, хто все ж нас вичислить – вирішив Сергій. – як відкупне. А ще я доберусь до цього гнійного покидька… - Його вже в місті немає, швидше за все. – заперечив Ігор. – і нам би на дно залягти. - Якраз під час сесії – хмикнув Сергій. - Зате в універі ми будемо менше світитись. - А сьогодні куди? - Є ідея, але спочатку виберемось звідси, як тільки машина зупиниться. *** Сніжана почула звук дверного дзвінка. Піднялась з ліжка. Одягла халат. Підійшла до дверей. Відчинила… Яке ж було її здивування, коли вона побачила перед собою Ігоря та Сергія. Обоє були брудні, в подертому одязі і від обох смерділо. На неї накотило бажання постругати. - Можна? – захекано спитав Ігор. - Вже пізно… - хотіла делікатно відмовити. Сергій виявився ще більш делікатним. Він протиснувся в квартиру без будь-якого дозволу. - Так, звичайно, заходьте – здалась Сніжана. Пропустила Ігоря та зачинила за ними двері. - Від вас несе, ви в курсі? – не витримала вона. - Можна залишитись в тебе? – спитав Ігор. - І в душ? – підхопив Сергій. - Що з вами сталось? – здивуванню Сніжани не було меж. Ігор відкрив рот. Він був дуже розумним, але в такій ситуації він опинився вперше в житті. - Все поясним після того, як відчистимось – Сергій опередив його. – чесно? Сніжана кивнула. Їй не хотілось нюхати їх сморід. *** Спочатку на диктофоні чувся шум. Можна було здогадатись, що це процес токсикозу в організмі Ігоря. - Перепив? – пролунав чийсь голос. Далі знов шум. То голосніше, то тихіше. П’яне бовкання, в якому можна впізнати голос Ігоря. - Бачу ти мене вже не чуєш – промовив чоловічий (але вже викривлений) голос. – зате при тобі диктофон. *Звуки кашлю* «Ви вже, мабуть на тому місці, яке було вказано на тілах тих нещасних. Це добре. Значить я не буду забутий. Якщо хтось з вас ще не допер, то так і бути, я поясню. Я – той, кого ви шукаєте. І до вас вже дійшло, що поки ви намагаєтесь встановити мою скромну особу, я вже дізнався все про вас. Я можу дістатись до вас в будь-який момент. Чи до ваших близьких… Але я не буду вам заважати… Нехай наша маленька гра триває. Хіба ж це вас не захоплює? Обікрали мерця? А перед тим катували його? А перед тим ви щось приховали від усіх… Чого я ще не знаю? До чого тільки ви не опуститесь, щоб знайти мене. Ви ж не облишити мене і те, що я зробив. Чому я це зробив… Чому саме так. Які в мене мотиви. *кашель* Що зробили зі мною. *знову шум* Зараз ваша черга… Знайдіть мене, якщо не хочете, щоб я знайшов когось з вас. Розкажіть мою історію всім! Прийдіть по мене і заберіть моє життя! Інакше буде мій хід…» *Знову шум* Кінець запису. *** Ігор вийшов з душу. Відчував він себе набагато краще. Сергій радісно понісся в душ після нього. Сніжана чекала його на кухні. - Вибач за такі незручності – щиро попросив він. - Та вже… В що ви встряли? - Нас підставили – Ігор вирішив не говорити всю правду, лише частину – і сьогодні нас шукатимуть. Мабуть… - Мабуть? - Ну, сподіваймось на краще, готуймось до гіршого. - І ви прийшли до мене – Сніжана глянула йому в очі. - Просто я більше не знаю, хто зможе мені допомогти – признався Ігор. Останні слова були правдою. Коли він тікав від копів, він подумав про неї. Чому? Він не задавав собі таких питань. Неважливо. - Виглядаєш стомлено – сказала Сніжана – ходімо, вкладу тебе спати. - Мені ще треба дещо зробити. - Я зроблю, топай – почув позаду голос Сергія. Ігор погодився. Сил в нього таки не лишалось. Він по слідував за Сніжаною до кімнати. *** Зараз Слідчий уважно вислухав повторену розповідь Олекси. Він продовжував обходити його кругами. Сьогодні була п’ятнадцята доба, як його затримали. І весь час він тримався, як міг. Його били, залякували, але він тримався. Сьогодні вони мали його випускати. *** За два тижні Ігор безсило впав на велике м’яке ліжко. Очі злипались. Для одного дня подій було забагато. Сніжана вкрила його ковдрою. Погладила по ще мокрому, чорному волоссі. Поцілувала в щоку. Піднялась. В темній кімнаті ноутбук Сніжани був єдиним джерелом світла. І з нього зараз доносились звуки. - Почекай, я скручу музику – тихо сказала вона. Ігор взяв її за руку. Вона не противилась. Лягла до нього. Губи злились в пристрасному поцілунку. - Ти ж тільки що з ніг валився – промурмотіла Сніжана не відриваючи своїх губ від його. - Я вже не на ногах – так само відповів той. Вона опинилась зверху. Халат впав з її плечей. Знову ж таки, ніякого спротиву. Він ще не був у неї на квартирі. Далі поцілунків їхні відносини не йшли. Ігор ніколи не гнався за таким способом життя, який вели Сергій з Олексою. Але зараз він хотів її. В кімнаті було чути лише музику: Знову біле світло, в цьому щось нове Ковтаю подих вітру, в думках я згадую тебе Чому так ненадовго, недосконале життя Рано чи пізно, колись дійде все до кінця Сніжана допомогла йому стягнути з неї халат. Ігор при-піднявся. Рука пройшла їй по волоссю. Лягла їй на щоку. Вона грайливо відсунулась назад, а тоді припала своїми губами до його губ. Знаєш як болить, ніяк не пройде Поки весь світ спить, а ти цілуй мене Він поцілував її в шию. Потім в плече. Тоді потягнувся до вуха… Знаєш як болить, ніяк не пройде Поки весь світ спить, а ти цілуй мене Вона сильно штовхнула його назад. Він відкинувся на подушку. Вона ж одразу припала до нього губами. Тоді до шиї. Він відчув як вона стиснула губи в нього на шиї і легенько втягує повітря. Тоді знову опустилась нижче продовжуючи цілувати його… А ти цілуй... Вони обоє вже були без одягу. Зате під теплою ковдрою. Зате одне біля одного. Тільки він і вона. Сніжана при піднялась… Легені видали солодке по стогування. Очі закрились. Відкинула назад свою лебедину шию. Пройшлась руками по волоссю. Тоді знайшла ними опору в Ігоря на грудях. Він обхопив руками її талію. Хто я тут і звідки, де коріння? Хтось надсилає мітки, куди піти, знайти себе? Я дякую сьогодні за тіло, душу, ім’я Рано чи пізно колись дійде все до кінця. Погляди зустрілись. Куди й ділось Ігорове безсилля? Зараз він горів. Згорав разом з нею і їх вогонь все посилювався, змушуючи їх то прискорюватись, то замирати. Знаєш як болить, ніяк не пройде Поки весь світ спить, а ти цілуй мене Їх руки сплелись. З її губ лились по стогування. Їх погляди не відривались одне від одного… Знаєш як болить, ніяк не пройде Поки весь світ спить, а ти цілуй мене А ти цілуй... *** Сергій сидів на кухні. Сидів за старим кухонним столом. Столом, ще з часів СНД. Перебирав листки. І періодично засинав над ними. Знову глянув на телефон. Йому ніхто не дзвонив. Дивно відчути себе нікому не потрібним. - Виспався? – в кухню зайшов сонний Ігор. - Не лягав – сухо відповів Сергій. - Чому так? - Не спалось. Зате, я можу сміливо сказати, що нас здав не Васьок, а хтось інший. Гроші не мічені. І я вже обміняв їх на те, що нам потрібно. Тренер допоміг. Ще він пробив, що нас з тобою не розшукують, а на Олексу в них, по суті, нічого немає. Тому його звинуватили в якійсь фігні і дали 15 діб. Все обійшлось відносно добре. - Коли ти все встиг? – зрадів Ігор. - Продуктивно використав ніч – знизав плечима той. - Ну, вибачай! – обурився Ігор. Він провів її з Сніжаною, і не збирався слухати докори… - Пусте… Зате тепер твоя черга. Ти й вичислиш того, хто нам потрібний. А я відсипатись. Зробив все, що міг. Далі ти. - Навіть не знаю, скільки часу в мене це займе – сказав Ігор дивлячись на здоровенну папку. - Ти справишся! – Сергій встав, похлопав того по плечі і направився до виходу. *** Зараз - Алло – Сергій підняв слухавку. Дзвонив Ігор. Вони не бачились два тижні, відколи той взявся за реєстр всіх мешканців згорілого дур-дому. За весь час життя більш-менш вернулось до стану нормальності. Решту наркотиків вони втопили в міському озері. Не можна дозволити їм попасти на вулиці. Будь-якою ціною. Завдяки їм по місту розійшлась половина. Про наслідки цього можна було лише здогадуватись… Аня відмовилась з ним говорити. Він так і не пояснив, чому не появлявся кілька днів. Знову сварка і все по старій схемі… «Ну і до біса її» - вирішив Сергій. Вони колись зустрічались. Зараз це не можна було назвати стосунками. Він нічого їй не винен. В кінці-кінців вона в безпеці, бо більше не з ним. Олексу мали сьогодні випустити. Тому Сергій вирішив влаштувати йому невеличке святкування. Він зараз йшов по вузькій алеї до гуртожитку з пакетом, повним харчів та алкоголю. - Привіт! – озвався Ігор - Як там справи? - Є кілька варіантів, які ще можуть бути в місті – гордо сказав він. - Почнемо завтра – зрадів Сергій. - Добре. Ти що зараз будеш робити? - Влаштую Олексі вечірку, приходи. - Ні, я пас. Йду до Сніжани… - Ясно – всміхнувся Сергій. – у вас там все добре? - Здається – відповів той. Сергій кинув слухавку. Підняв голову вверх. Сьогодні був початок зими. Сніг випав ще зранку. Три з половиною місяці назад він вліз в не свою справу. І зараз вони були, як ніколи близько… Позаду зарипів сніг. Кроки швидко наближались до Сергія. Повернув голову. Було слабо видно, але він все ж розгледів того. хто нісся на нього. Чуйка на неприємності знову спрацювала. Сергій розвернувся. І не прогадав. Нападник прийшов за ним. Розбиратись, хто це: вбивця, гопота, чи ще хтось, часу не було. Нападник був вище і здоровіше за Сергія. Що йому потрібно? Хто це? Він не став виясняти. Тай не було можливості… - Прийшов час розплати! – видав спокійний впевнений голос. - Ну, спробуй – гаркнув Сергій. Дистанція між ними скорочувалась. Часу на роздуми не залишилось. Втекти не варіант. Адже, якщо це вбивця, то він може добратись до когось іншого. А якщо ні? Проте він все ж ризикнув… Сергій кинувся на ворога. А ворог на нього. Вони вже були поруч. Почулось легке клацання. У нападника в руці щось було. Повертати назад було запізно. Ось вони зіткнулись… *** Сонце заходило за хмари і на вулиці стало зовсім темно. Ніч приховувала все. Давала змогу забути те, що сталось днем. В нового дня була змога почати все заново. Ніч очищувала. Робила добру справу. Давала новий шанс. Ніч приносила забуття… Так думав Сергій. Що йому ще залишалось? Тільки думати про очищення, яке принесе ніч. На більше в нього не залишалось сил. Просто змиритись… Подув вітер. Сергія затрясло від холоду. Початок зими як-не-як. Сніг перестав падати ще в день. Тепер він покривав землю, наче ковдра. Хутряна біла ковдра, яка приховує рани землі. Сергій закинув голову наверх. Подивився на небо. Тепер воно було особливе. Не просто темно синє. Яке завгодно, але не таке. Хоча б сьогодні. Він часто дивився на небо, але таким його бачив уперше. Очі закрились… «Не закривай!» - подумав він. Переборов втому. Ліг на бік, зручніше вмостившись на снігу і підігнувши ноги до себе. Тіло налилось свинцем. Він наче набрав зайвої ваги. «Не можна спати! Не можна спати! Не можна…» очі знову закрились. Він з усіх сил стиснув рану на боку, щоб зупинити кров, яка вже окропила сніг, залишивши на ньому полосу. В Сергія зовсім не залишилось сил. Ніч забирала його… Кінець другої частини…

ID: 568453
Рубрика: Проза
дата надходження: 22.03.2015 08:54:50
© дата внесення змiн: 22.03.2015 08:54:50
автор: Тост

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (371)
В тому числі авторами сайту (3) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Кромка(чогось)
Genyk: - Залишок
Синонім до слова:  Кромка(чогось)
Svitlana_Belyakova: - Лезо-подібний кордон...
Синонім до слова:  Кромка(чогось)
dashavsky: - Окраєць.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Кромка(чогось)
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Ванна
Г. Орел: - Банна
Синонім до слова:  Художник
Марія Глорія: - Мордопис😅😅😅
Синонім до слова:  Халат
Зелений Гай: - Рушник з рукавами.
Синонім до слова: 
Genyk: - Відірвальниця
Синонім до слова: 
Юхниця Євген: - Сабантуй, небудні,відзначайниця, вшанувальниця
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Sin el mar: - Свято
Синонім до слова:  Художник
Sin el mar: - Митець
Синонім до слова:  Художник
Genyk: - Малювальник
Синонім до слова:  Художник
dashavsky: - Богомаз.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Художник
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Заводити(включати автівку)
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Стукіт
Літератор: - грюкіт,перестукіт ,
Синонім до слова:  Ванна
dashavsky: - Тіломийка.
Синонім до слова:  Стукіт
Svitlana_Belyakova: - Грюкіт
Синонім до слова:  Стукіт
dashavsky: - Морзе.
Синонім до слова:  Мафія
dashavsky: - Кліщ на тілі суспільства. :apple:
Синонім до слова:  Халат
Svitlana_Belyakova: - запашничка
Синонім до слова:  Самозаймання
Genyk: - ВОГНЕЧУДО
Синонім до слова:  Халат
Genyk: - Післякупальник
Синонім до слова:  Ванна
Genyk: - Купальниця
Синонім до слова:  Ванна
Ulcus: - мийня, пінна, катарсисна :)
Знайти несловникові синоніми до слова:  Самозаймання
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Ванна
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Халат
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Юхниця Євген: - Халат
Синонім до слова:  Мафія
Svitlana_Belyakova: - Досконала банда
Синонім до слова:  Стукіт
Svitlana_Belyakova: - Грюкіт
Синонім до слова:  Стукіт
Зелений Гай: - Копат.
Синонім до слова:  Мафія
Зелений Гай: - Вовкулаки.
Синонім до слова:  Мафія
Зелений Гай: - Здирники.
Синонім до слова:  Стукіт
Genyk: - Монотоновідбивач
Знайти несловникові синоніми до слова:  Стукіт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Мафія
Genyk: - Перерозпреділителі
Нові твори