Тріщить вікно -
у нього лізе безсоромна
Розхристана непрохана весна.
Її женуть, невтомну і бездомну, -
Не до весни в краю, де йде війна...
Гримить весна! Та хоче обіцяти щастя.
Їй віри ніц... Не час для сподівань.
Надії цього року пак не вдасться
Знов переважить брухт розчарувань.
Хтось вибрав замість мрій причетність,
А хтось скептичний і глухий бойкот.
Та ні при чому доброта, а чи шляхетність:
Війна - мастачка позбавлять від позолот.
Вона не терпить радощів буденних,
Якими так хизується дурна весна,
І за які, хоч мимовільні та злиденні,
Звучить сумління гана голосна.
Ой, весно! Нікому тебе стрічати!
Густі ряди невільників навічної зими...
Та марно все ж весну Весною докоряти...
Й війна не виправдання для Війни...
Добре написане, та гірко читається! За те, щоб весна перемогла ту "мастачку" проклятущу
У рядочку "Розхристана непрошена весна" можна було б написати "непрохана".
Юлія Мальована відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І не кажіть! Скоріше б мир настав...
ПП: дякую Обов"язково зміню!