За картиною Я.Йерки
http://yerka.org.ru/pages/zycie_na_ogryzku.html
Пішли й пішли собі, не озираючись:
Магічність яблук втратила свій смак…
Жували кволо, голод проганяючи,
НедОгризками позначали шлях
І рахували відстані небачені…
І їм стирались в пам’яті сади…
А на землі лишалися позначені
Їх жадібністю стоптані сліди…
У гори пнулись, зводилися вежами,
Торкали хмар заломлене крило…
Уявою блукали поза межами…
А під ногами… сто епох було…
І кожна чимось, та була позначена:
Уламками, недопалком надій
Знайти свій Сад, прапращурами втрачений…
Але віки лишали… перегній…
І загубились по шляхах непам’яті…
Вже недосяжним видавався Рай…
На яблуку Землі нащадки-карлики
Плекали «душі» в садосмітниках…
хотілося б себе подурити хоч мить думкою, що то ти написав, що то від тебе слід - ні! не по землі недоїденим-недоробленим-недоджуманим-недотвореним, - а ось цими, таким словами - по білому-білому полотні. бо і живопис обожнюю, і кожну фразу, де знаходжу красу думки та гармонію слів.
потішу хоч тим безталанність невтоленну свою, що можна красти чуже ближче до себе і тамувати спрагу по напливу бажань, чи настрою, чи думки після недуги її.
от і буду себе лікувати, за дякую
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
чого б то красти? беріть просто так - це ж для всіх
Пташечко, ви нагадали мені про старий-престарий вірш, написаний років п’ятнадцять тому, виставлю.
Хоч вагалась весь час.
Вразив ваш вірш, а особливо вразила картина.
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
приємно чути, що є одонодумці дякую, що не забуваєте