Єднаймось, брати-українці!
За єдність борімося нині!
Єднаймось, брати-українці!
Від нині хай будем єдині!
Ми мусим боротись,
хай що б там не було,
за долю молитись,
щоб небо почуло.
Бо ж знаємо всі ми,
як довго терпіли,
боролись віками,
за щастя й надію.
Змагались за волю,
в боях полягали,
геть гнали недолю
і в чужинське ярмо потрапляли.
Але не здавались,
не падали духом.
Ішли, воювали,
і жили лиш слухом
про те, чи жива іще мати,
чи батько за плугом іде по ріллі,
чи довго залишилось ще воювати
на вольній козацькій землі…
Віки і століття лилася та кров,
Поля засівались кістками…
Але не здавались, боролися знов,
Лягали тілами…Зводились кургани…
Криваві часи то були…
Подумати часом аж страшно…
Проте, здобули, здобули, здобули!!!
Й віддати комусь вже – нізащо!!!
Травень-червень, 2009
