Велетам ефіру
Бог ладнає ліру,
А у небі сизий бистрокрилий птах –
принесе в офіру
він буденність сіру,
тугу розплескає на семи вітрах.
Злигодні й турботи,
мов старі чобóти,
скину і безжально відішлю в архів...
Мов тріолі долі,
всі гіркі юдолі
я вплету у пісню, в мій небесний спів.
Приспані бемолі –
мов душа в неволі,
Та у небі сизий бистрокрилий птах.
Всі земні юдолі,
мов тріолі долі,
піснею розвіє в неомірний прах…
18.02.2015
Чудово переданий поетичний настрій, туга за дійсними життєвими цінностями, які стають все більшим дефіцитом, а те, що сьогодні видається за цінності, те дійсно достойне розвіяти в прах, як результат ниціх експериментів - чи гри на долях сіряків..., дорогий друже Олексо.
А пісня чудова, типово скорботна, як на нашій багатостраждальній....
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую за просторий коментар нашого твору, друже! Дійсно наразі нема приводу для веселих пісень... Ностальгія за безхмарим, впевнений, майбутнім. Треба нам вижити, доклавши всіх зусиль, щоб розсіяти в прах ті гіркоти, які приніс нам "старшой". Все минеться!
Все так, все гарно, друже! А відносно слів - не можу я заборонити людям писати вірші на мелодії, які їм сподобалися! Я так думаю - далі буде! Оленка Іськова пише, мені так здається. А може ти хочеш запатентувати, чи викупити право власності?
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ні, нема таких грошей, щоб купити твій талант, Сергію!