"Втрачені душі "
Минає день за днем, і ніч,
Під світло зорь, і дим туманний.
Хтось вбиває себе віч-на-віч,
І кожен день може бути останній..
Між хриплим подихом дерев,
Де вулиць темних сотні.
Вони здіймають тихий рев,
І падають в свої безодні...
Під нічним небом, чи вранці рано,
Посеред нас ходять втрачені душі...
Їм вже ніколи не стане погано,
Бо до життя вони зовсім байдужі.
А як то так, є ж наче живе тіло!
Куди поділася крихтка душа?
Очі пусті, в них серце чорніло,
Земля стала як лезо ножа..
А в чому ж сховалась причина?
Від них істина втекла за хмари...
Як же зветься та людина,
Що життя перетворила в кошмари?!
Автор: Валерія Скубій
