Жила Душа в жінці, зовсім не думаючи ні про яку велич. Просто була поруч з серцем, втомлювалася, часом, від проблем насущних, тремтіла від тривоги за дітей, тугою виходила від очікування, спостерігала за своєю господинею, як та бродить кімнатами, як ніби втратила щось, шукає. Іде до вікна, стояти там може годинами, чи падає осіннє листя, чи літня злива стоїть стіною, чи виє зимова завірюха. Зовсім не подобалося їй, коли застигав погляд жінки в одній точці, ніби бачила вона там своє відображення. Тоді прислухалося воно до її думок.
Мовчки брала ручку, в чорнило вмочивши, водила рукою жіночої туги на білім аркуші паперу ... Бігли квапливі рядочки, оживав тоді погляд тієї, в якій жила вона ... Знала Душа, чому наповнюються жіночі очі особливим теплом: зараз образ улюблений бачить перед собою. Щасливою ставала її посмішка, а слова-дотику луною ніжності відгукувалися в рідному їй серці.
Інші дні бували теж. Випробувань дні, коли розуміла Душа: зрадили її власницю. Дзвоном дрібних розсипаних монет слова фальшиві звучали, запевнення, виправдання, незначну брехню прикриваючи. Печаль поселялася в очах жіночих, і губилися сили. Тоді за руку її Душа брала, казала:
-Ні, не ослабнеш ти, я тобі свою енергію віддам. Жити треба далі, пробачити себе за довіру. Як дороге воно, не кожен твоє довіру зрозуміти може, бо нікчемними мірками міряють його, а до твоїх дорости їм не дано.
Так йшли вони дорогою життя, рук не розмикаючи. Проходила гіркота, знову радість вони обидві знаходили.
У дні сумнівів шепотіла жінці Душа наполегливо:
- Відключи раціональність, логіку. Відключи свідомість, на мене покладайся, відчувай мене. Так зроби, як серце твоє велить, як я переконую, це інтуїцією зветься. Відчувай мене ...
Слухала її поради, в правоті їх переконувалася, уникала помилок.
Але одного разу прийшли страшні часи. Опустилася на землю чорна завіса народного горя, стелився по землі дим згарищ ... Тоді Душа кермо влади впевнено в руки взяла над жінкою, наказала:
- Вір! Чекай! Люби! Молися! Воздасться тобі.
- Велична ти, Душа жіноча ... Якби не ти, відчай давно б мене здолав, а потім морок, - зітхала жінка.
- Тілом ви слабкі, жінки, та сильні Духом своїм ... Ця мудрість проста зовсім, осягати її починаєш, не дарма я вчуцьому тебе все життя. Ну, от, знову проговорили ніч безперервно. Ранок скоро. День новий настане, розсіється сутінок. Головне з тобою залишається: любима ти, і мною збережена.
Світлішало за вікнами.
Її Величність Душа, Її Відданість, Серце, Її Стійкість, Надія, Її нескінченність Любові живуть в жінці, не владний час над ними, передається це з покоління в покоління, і тому несе вона світу Мир, Життя і Світло.Так було, так є, так буде.
ID:
559588
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 14.02.2015 09:50:06
© дата внесення змiн: 14.02.2015 09:53:54
автор: Калиновий
Вкажіть причину вашої скарги
|
