Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Леся Геник: Кожен мусить знати - ВІРШ

logo
Леся Геник: Кожен мусить знати - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 4
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Кожен мусить знати

(З циклу "Різдвяне")

Бог ся рождає – кожен мусить знати, – 
Ісус му ім’я, Марія му Мати…

Василина розмашистим кроком прямувала по центральній сільській вулиці – квапила до церкви на Різдвяну літургію. Можна було б і не спішити так зараз, якби вийшла на півгодини скорше. Але так статись не могло, бо тоді вона прийшла би на службу у числі перших і ніхто б не видів її таку святочну нині – у новій дублянці, що донька гет аж з Італії прислала, та у хустці, ще невбираній донині, – жовтій, з яскравими піонами, що закручувались у вишукані зигзаги. Ще вліті викупила собі сю обнову, бо дуже запала та хустка у Василинене око, а найдужче тим, що до того ні в кого на селі такої не заспостерегла. То як би тепер могла не скористатися велелюддям, що буде нині на відправі, та й не похизуватися перед усіма?
Але таки мусила трохи притиснути, бо мала чуття, що незадовго дзвонитимуть вже й на «Вірую», а то буде задуже, коли спізнить аж так. А ще ж треба пройти на своє постійне місце у церковці – з лівого боку, якраз посередині, недалеко від амвону, звідки і панотця добре видно, і чи не всіх прихожан. 
Коли заходила до храму, якраз хор доспівував «…нині херувимів». Подумала про себе, що до «Вірую» акурат встигне ще добратися до свого законного церковного кутика. Але людей багато прийшло, тому не так легко було Василині просуватися у надуманому напрямку. Проте мусила таки добитися свого, а тому не жаліла ані ліктів, розштовхуючи молільників, ані свого хребта, незграбною вужихою звиваючись помежи жінками. Не надто приємні погляди отримувала у відповідь на своє наполегливе пробирання, але їй то ні до чого – вдавала, що не розуміє, яких незручностей завдає іншим. І навіть знаходилася на усмішку та «Христос рождається» для тих, кого так безжально розштовхувала. 
Ще кілька настирних розпихань - і Василина, зично відсунувши Палійчукову Надію трохи вбік (мала ж наглість стати на її місце! Але де там їй знати, як приходить до церкви тільки на Різдво та паску святити), нарешті зайняла звичну позицію. І то, до слова, якраз вчасно, бо задзвонили на «Вірую».
Набожно склавши руки, Василина опустилася на коліна. Хоч то геть не було місця ще й на колінопреклоніння – яблуку нема де впасти, а не те, що б на коліна ставати! Але жінку то не обходило, бо завжди молилася «Вірую» на колінах, то хіба на Різдво буде робити якось інакше? Як наслідок, отримала у спину шикання та прицмокування, але не надала тому ваги, бо й нащо? Хіба робить щось не те?
А потім було ж іще піднімання з колін! Сама не годна була встати, то попросила відштовхнену нещодавно Надію, аби подала руку («а шо, най зробит добру справу, й так до церкви рідко ходит!»). Коли ж піднялась, почала потроху озиратись довкола себе. Навіть на пальці стала, аби вздріти далі, бо мусила знати, хто нині був, де стояв і в що був убраний. Та й заодно її обнови добре видно буде, принаймні тим, хто стояв ззаду.
Щойно на середині храму вишукала свою сусіду Марисю. «Аді приперласі святенниці, -  подумала Василина, - вчера кліла ми на чому світ стоїт, бо, гляди, мій Василько трохи на межу їй віїхав, а нинька, диви, йка побожна, як за панотцем кожне слово повторює, хоче показати, що службу напам’їть знає! А вбрана, Господи прости, вже певне з десяте Різдво у тому самому плащику приходит до церкви. Хоч хустка нова, чорнобрива, ще тої не виділа м на ній… Але таки набагато гірша, як у мене!». Василина вдоволено хмикнула собі під ніс тай поблукала очима далі. 
Запримітила ще пару недалеких сусідок, але ті були їй нецікаві, бо ніколи якось не виходило їй говорити з ними по душах. Якісь вони чудакуваті були чи що. Ніколи нічо не знали, але то й не дивно, бо ніколи й нічим не цікавилися. А може й цікавилися, але обговорювали то лише між собою. Та Бог їх там знає, Василина таких не дуже любила – надто скромних і неговірких. А ті були саме з тої когорти. Рахувалися просто недалекими сусідами на той випадок, якби, не допусти Господи, щось сталося. 
«А онде, диви, дівка Паламарчукова стоїт! – Василина зачепилася поглядом за постать молодої, чорнобрової дівчини – Ади-ди, без фустки прийшла нині, мороз певно її голову не морозит! Та й що там морозити – і так доброго розуму нема! – далі мовчки вела сама з собою бесіду жінка, -  Лишити такого файного Іванка, та й бігати за Петром Гнатковим. Хіба вона до него пара? Він парубок статний, широкоплечий, робітний, а це, Господи прости, гет ніяке з виду. Та ше й пусте. Зачула якось, як Мисиха за неї говорила, шо дома мамі ані грама помогти не хоче, а спит чи не до полудні! То певно, а якби не спала, як по півночи у центрі пропадає та візирає Петра Гнаткового, а як не залямит вже го ніде, то з кимось другим собі аж до досвітку загуляє. Пусте таки пустим!» – констатувала про себе Василина і схиливши голову ретельно перехрестилася – «Слава Отцю і Сину…».
«А онде, коло сходів на хори, Стефунчині дівки поставали, - продовжила свої оглядини далі. - Та все стоят трохи ближче до престолу, а нині шось задалеко стали, певно пізно прийшли, та й не могли вже дібратисі до свого звичного місця, - підмітила. - То дівки порядні, шонеділі до церкви приходят, вбираютьсі добротно, але не вульгарно, губи не вимагльовуют, аби потім за ними ані Євангелію, ані хрест поцілювати не годен був. Єдине зле, що ніхто їх віддаватисі не кличе. То вже й по тридцятці розміняли певно, а й парубків відай ніяких не мают. Та де там до парубків уже – хіба вдовец який посватаєсі чи розведений. Шкода дівок, бо статні та файні (як на погляд Василини), а дівуют так довго!» – аж не втрималася і тяжко здихнула.
Потік думок та оглядань жінки перервало священникове «Будьмо уважні» – то вже кликали до Причастя. А вона мусила ще й туди до панотця пробратися, бо сповідалася тої неділі і доконче хотіла причаститися Різдвяним Причастям. Якби мала пропустити таке? Тож послідувало повторення тих самих дій у виконанні Василини, що й тоді, коли щойно заходила до церкви та прямувала до свого налюбленого кутика.
Панотець Василину знав. Проте їй кожен раз було вельми приємно, коли після слів «Причащається раба Божа…» він ледь усміхався і чітко виговорював «…Василина». Жінка десь глибоко у собі ховала невимовне вдоволення та покірно відкривала рот, а потім скрійно схиляла голову і хрестилася, усім виглядом показуючи неймовірну набожність та смирення. Але не вписувалося нині у цю сцену те, що мусила знову, гейби гребти проти течії, проштовхуватися до свого «любого амвону». «Йка вона свята, – думала Василина по дорозі, – не то, шо инші – ади, як небагато до Причасті приступили, ще може зо 20-25 жінок та пару хлопів. Не вміют люди шінувати Бога, ой не вміют!».
Після причастя Василина ніби трохи притихла, але й то не надовго. Вихапувала поглядом з побожної громади ту чи іншу постать і про себе давала їй розлогу оцінку. І той не такий, і та не така. Про кожного мала що сказати. Кожному мала чим закинути.
На хвилю часу вгамувала свої оглядини тільки тоді, коли почали зачитувати пожертви на храм Божий та офіри за здоров’я. Адже Василина й тут успіла! Ще вчора занесла паламареві аж 50 євро, що донька прислала, аби дати за здоров’я, і наказала аби чітко записав хто і скільки дав. То ж була вельми вдоволена, коли після оголошення імені жертводавця та суми по церкві пішов легенький шумок. Аж спину випростала. Хіба є ще тут хто, як вона?
Ще допоки почали молитися за жертводавців, а після того колядувати, Василина встигла запримітити та оцінити ще пару своїх, так званих, колєжанок. І прийти до висновку що вона таки нині найфайніше вбрана. А фустка – то й узагалі нема про що говорити!
На кінець відправи, після колядування та віншування, та «Многая літ», Василина хапцем проговорила «Отче наш»-«Діво» і почала швидко пробиратися до виходу. Планувала стати і помолитися ще й коло каплиці, що тулися з лівого боку до церковці. Поки буде молитися ще багатьох побачить. І її аж ніяк не зможуть не запримітити. А за той час вийдуть з церкви колєжанки Явдоха та Марусі, то вже разом підуть на гроби, а потім  до панотця колядувати: 

Тут ангели чудяться, Рожденного бояться,
А віл стоїть трясеться, осел смутно пасеться,
Пастиріє клячать, вони Бога бачать
Тут же, тут же, тут же, тут же тут!

Січень 2015 р.

ID:  557876
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 07.02.2015 09:03:39
© дата внесення змiн: 07.01.2021 21:37:27
автор: Леся Геник

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (447)
В тому числі авторами сайту (21) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Дід Миколай, 08.02.2015 - 00:03
flo04
 
Надія Гуржій, 07.02.2015 - 21:17
Гарно, глибоко змальований образ жінки - грішниці, яка не може піднятися над своїми маленькими вадами навіть в церкві give_rose Це така собі актриса... give_rose
22 22 23
 
Плискас Нина, 07.02.2015 - 12:55
Якось на одній із служб,після Причастя,п.Отець розповідав,що люди не всі істинно розкаюються і моляться.І просить одну прозорливу дитину до казені.
Ця дитина назвала одну жінку із всіх прихожан,яка дійсно чистосердечно була на службі Божій...
Лесю,із десятки в десятку!!!!
 
zazemlena, 07.02.2015 - 11:11
12 у храмі ми під захистом...а зосереджуватиь не всі вміють... 12 22 31
 
Гарно. Насамперед, мова жива, яскрава, колорит, настроєвість і правда життя.Моє шанування!
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Бабине літо
Маргіз: - Осіннє танго
Синонім до слова:  Вірний
Маргіз: - Вірний - однолюб
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - осяйна
Знайти несловникові синоніми до слова:  Вичитка
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мобілізація
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Рахманий
Mattias Genri: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Mattias Genri: - sliczna...
Синонім до слова:  видих
Наталя Хаммоуда: - Відди́х, зди́х.
Синонім до слова:  Вірний
Eyfiya: - Непохитний
Синонім до слова:  Вірний
levile: - Незрадливий Вірний
Знайти несловникові синоніми до слова:  Верлібр
Андрій Ключ: - Танцпро – танцююча проза
Синонім до слова:  Церата
Олекса Терен: - Обрус.
Знайти несловникові синоніми до слова:  видих
Enol: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Микола Холодов: - Кльова, Класна, Красна.
Синонім до слова:  Церата
Neteka: - Вощонка
Синонім до слова:  Церата
dashavsky: - Клейонка.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Церата
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Neteka: - Писана
Синонім до слова:  Прибулець
dashavsky: - Пришилепинець.
x
Нові твори
Обрати твори за період: