|
Десь далеко-далеко, навіть мені не відомо де саме, є країна Фантазія. У цій країні все довкола настільки неймовірне, що часто здається, ніби бути такого не може, бо не може такого бути. Але, направду, таки є. Отож, у країні Фантазії є багато дивовижних міст і сіл, та розповім я сьогодні про місто Мрій.
У цьому місті, як і в багатьох інших, є своя правителька. Правда, ніхто й ніколи її ще не бачив, бо для всіх вона невидима. Саме тому й називають її – пані Невидима. Скажу відверто, це ім’я їй дуже не подобається. З цієї причини, пані правителька геть замучила вже всіх своїх підданих, і вони вважають її страшною вередою. Стільки імен вже навигадували й запропонували, але жодне їй не подобається. Бідні жителі міста вже й не знали, як їм звертатися до тої пані. Зажурилися містяни. Якщо правителька незадоволена, то ніколи їм спокою і гармонії в містечку та й власних домівках не бачити.
Та якось одного дня завітав у місто чоловік, що називався Володарем Снів. Були у нього тут якісь свої справи, котрі він швидко залагодив і вирішив перед обідом прогулятися містом. Вийшов Володар Снів на головну площу й став розпитувати перехожих, що цікавого можна побачити в їхньому місті, про саме місто питав, та хто тут правитель. Люди й відповідати не хотіли, були понурі, роздратовані та непривітні. Аж ось на зустріч Володарю Снів йде бабуся старенька, й несе кошик з червонобокими яблуками. Посміхнулася приязно, запропонувала придбати яблучко. Володар Снів подякував, купив яблуко та питає:
– Скажіть, мила пані, чого люди у вашому місті такі похмурі й непривітні?
– То, синку, все через нашу пані правительку. Вона вже всім так допекла, що далі нікуди, – прошамкотіла бабуся.
– А що ж та пані від вас хоче? – здивувався чоловік.
– Розумієте, паночку, наша пані геть невидима. Колись давно був у нас правителем її дідусь. Добрий був правитель, люди його любили й поважали. Мав двох синів, гарних та шляхетних. Сталося так, що старший син поїхав здобувати освіту в іншу країну, оженився там та й залишився жити. А молодший син знайшов собі дружину тут. Краси була – неймовірної. Вона також мала старшу сестру, котра заздрила молодшій дуже. Як посватався син правителя до молодшої, то старша зненавиділа рідну сестру і прокляла, бо хотіла цього жениха собі. Ніхто не знав, яке прокляття вона наслала на свою молодшу сестру, бо за тим вона зникла з нашого міста, і більше тут не показувалася. Молодята жили в мирі й злагоді, а згодом стали правити нашим містом. Коли настав час молодій пані народжувати, сталося щось дуже нехороше. Їх будинок три дні й три ночі чорні хмари тримали в обіймах, ще й блискавиці били. А після того де й ділися, ніби їх і не було. Та пані народила дитятко-дівчинку, але ніхто її ніколи ще не бачив. Мабуть, то тітчине прокляття таке. Отож, ми навіть не знаємо, яка вона. Вродлива чи потворна, якого кольору очі та волосся. Тільки голос знаємо. Як правителька, вона добре дбає про наших жителів, нікого не ображає нічим. Та життя нема від неї, бо завжди роздратована. Та воно й не дивно, мабуть, не легко жити без імені. Жодного з імен, що люди їй пропонували та придумували, вона не прийняла – не подобається. Так і живе досі без імені. А люди вже не можуть нових імен вигадувати.
– А чому ж, скажіть, люба пані, батьки не дали імені дочці?
– Цього, паночку, не скажу, бо не знаю. Та й спитати вже нема в кого, бо нема їх вже на світі давно.
– Дивна пані… – промовив замислено чоловік. – А знаєте, я спробую вам допомогти. Підкажіть-но, будь ласка, де живе ваша правителька.
– Он там, – махнула рукою бабуся, – за фонтаном, побачите тінистий парк. По головній алеї підете, й відразу побачите охайний будиночок. У ньому наша правителька й живе, – сказала старенька.
– Спасибі Вам велике, – промовив чоловік, і пішов до невидимої пані.
Минувши фонтан, Володар Снів ступив на гарно вимощену гладкою бруківкою алею, що вела до чепурненького будиночку. На порозі сиділи пухнаста кицька і невеликий симпатичний песик, улюбленці господині дому.
– Привіт, товариство! – Посміхаючись, промовив чоловік.
– Няв. – Обізвалася кицька.
– Гав! – Відповів песик.
– Чи можна до вашої господині? – спитав їх. Кицька й песик чемно дали дорогу гостеві, перемістившись на нижні сходинки порога, а чоловік натиснув на ґудзичок дзвінка на дверях. За якусь мить двері розчинилися і назустріч вийшов сивочолий пан дворецький.
– Доброго дня вам! – Привітався Володар Снів.
– Добрий день і вам.
– Чи дома пані правителька?
– Так, дома. Ви у якій справі?
– Гадаю, можу допомогти з вибором імені. – посміхнувся Володар Снів.
– Заходьте, присідайте, – запропонував дворецький.
Зайшовши до будинку, Володар Снів роззирнувся, помітивши високе крісло, зручно в ньому вмостився та почав розглядати картину на стіні. Не минуло й п’яти хвилин, як двері відчинилися, і наче війнуло легким вітерцем. По кімнаті розлився приємний квітковий аромат. А за ним пролунав милий голос:
– Вітаю вас, пане…
– Мене звати Володарем Снів, – підвівшись з крісла відрекомендувався чоловік.
– Володар Снів? Як цікаво. Мені доповіли, що ви прийшли у справі вибору імені.
– Саме так. Чув я, що ви давно вже підшуковуєте ім’я для себе. Бачив також ваших містян, котрі вкрай знервовані, бо вже геть зневірились у відчаї й безнадії віднайти його для вас.
– Так-так, – зітхнула правителька. – Я сама вже зневірилась і дуже засмучена. Розумію, що люди потерпають від мого поганого настрою. Але ж і мене зрозумійте, дуже не легко жити мені безіменній. Будь-яке я не хочу, а такого, щоб сподобалося – немає. Чимало імен приміряла я до себе, та вони всі якісь недоладні, не пасують мені… – Розповідала тремтячим голосом невидима пані.
– Я спробую зарадити вашій біді, – мовив чоловік.
– Буду дуже вдячна навіть за спробу, – сумно додала правителька.
Володар Снів трохи подумав, а тоді мовив:
– Ваше місто має чудову назву «Місто Мрій». Сподіваюся, що вам дуже личитиме ім’я – Мрія.
Враз все довкола засяяло так, ніби сонечко зайшло до кімнати. А в цьому сяйві чоловік побачив дуже вродливу молоду панянку з волошковими великими очима, що світилися щастям.
– О! Яке гарне ім’я – Мрія. Таке ніжне, тендітне, тепле й сонячне! А незвичайне ж яке, і ще чомусь дуже солодке… Я з вдячністю приймаю від вас, Володарю Снів, цей великий та приємний для мене дарунок – ім’я Мрія. Від нині я називатимусь Мрією! – Щасливо засміялася пані правителька, і голос її кришталевим дзвіночком полинув кімнатою, а далі й містом.
Прокляття злої тітки розтануло мов дим. У небі розкинулася рушничком барвиста веселка, а пташки, вхопивши дзьобиками промені сонця, сплели їх віночком довкола міста, яке сповнилося радістю, світлом і гарним настроєм.
З того часу містяни часто бачили свою правительку Мрію. Відомо, що мрії у всіх людей різні, тож і правителька Мрія для кожного виглядала по іншому. А ще розповіла мені бабуся, котра продає рум’яні яблука, що з того самого часу, як подарував Володар Снів правительці міста ім’я, він ще й став володарем серця пані Мрії. Кажуть, незабаром у місті Мрій буде весілля. Містяни не натішаться, бо тепер у них є заповітні мрії подаровані правителькою Мрією, та ще й щасливі сни, подаровані Володарем Снів. Чого й вам усім щиро зичу!
ID:
557257
Рубрика: Проза
дата надходження: 04.02.2015 21:37:30
© дата внесення змiн: 04.02.2015 21:37:30
автор: Ніжність - Віталія Савченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
Ніби й написана в наш час, а таке враження, що давня-предавня, бабусина добра! Все Ви зібрали тут, що потрібно бажати дитині: і ім"я-долю, і сни-фантазії, і мрію-чарівницю - все, що робить життя кращим, добрішим...Щиро Вам дякую за те, що знов відчула себе маленькою 
Вам щиро дякую, за добрі слова. Тішуся неймовірно, коли мої казки із задоволенням читаються дорослими також. 
