А там так гарно і майже нічого не змінилось. Хіба що, крім
опалого листя, воно повсюди, голісіньких дерев, які ніби
чекають свого вироку. До болі сумно, але відчуваєш себе
прив’язаною до цього місця. Хочеться повертатися знову і
знову. Я називаю це місце «Країною Чудес» тому, що саме
для мене воно так і є. Там відбуваються дивні речі, страшні,
містичні, а іноді фантастичні. Я чую дивні крики, скрипи
дерев, які хочуть розповісти мені про свої таємниці. Кричу
на все горло, неначе божевільна, і знаю, тут всі свої, мене
зрозуміють, адже ці створіння не є людьми, які думають лише
про себе. Це моя власна Терабітія, в якій відчуваю себе
вільною, сама собою. І як добре, що є воно, це місце, де я
провела якусь маленьку частинку свого нікчемного життя.
Коли на душі важко й сумно, здається, що лише ліс мене й
розуміє. Хочеться залишитися тут навічно і врости корінням,
щоб ніхто не тривожив, окрім осені.
27.10.2012р.
