Життя у мікрокосмі ти змінила на любов,
Зірки стрибають з решета на зрошені поля,
Що юність не зробила, старість зробить стрімголов,
І зникнуть зморшки розпачу з гарячого чола,
В твоїх очах блукав по лабіринту ностальгій,
Як сфінксові загадки я розплутував клубок,
Клубок надій забутих і старих дитячих мрій,
Міраж у іллюзорності твоїх німих думок,
Вуста в пірнаннях в сльози замовкають в перший раз,
Летять із пекла ворони прихованих гріхів,
Для пристрастних симпатій не потрібен спільний час,
Для справжного кохання витрачаються віки,
Минуле нам готує чергу нових барикад,
Ти будеш ще сміятися і плакати в душі,
До нас в моменти радості приходить зорепад,
В ту мить, коли від сліз для всіх нахлинули дощі,
Наш дім стає пустелею в сезон невпинних злив,
А дні в столітній призмі вже безсонні та малі,
Коли вечірнє сонце поцілує небосхил,
Чому б нам не помріяти про світло у пітьмі?
