Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Артур Сіренко: Тема - ВІРШ


Артур Сіренко: Тема - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 11

Пошук


Перевірка розміру




Тема

Артур Сіренко :: Тема
«В найчеснородніший з вогнів Живі я кидаю долоні...» (Гійом Аполінер) На війні людина не може постійно думати про смерть. Думки на цю тему поступово (а іноді вже і назавжди) витісняються іншими дрібними побутовими думками і «проблемами» (ось чому Маяк пустив собі кулю у скроню – у нього не було побуту, він не міг думати про щось інакше, аніж про смерть, коли зрозумів, що його світ зруйновано). Наприклад, дрова. Ця тема витісняє тему смерті з розмов і помислів: дрова, тепло вогню, це, зрештою, життя. А далека канонада і той факт, що когось (мене, чи тебе, чи його), можливо, завтра вб’ють, стає якоюсь абстракцією про яку і думати не варто. Причина саме в цьому «можливо» - кому цікаво думати про імовірне. Це якби точно було відомо кого і коли, це якби однозначно і остаточно... Я виняток із цього загального правила: я постійно думаю про смерть, навіть інколи спілкуюся з цією уявною чи реальною гостею моєї свідомості (не звертайте уваги – це моя подружка). Чому так, напевно, це теж потрібно зрозуміти і пояснити. Я не знаю (це відвертість – для вас!). Можливо, тому, що коли прийде вона до мене (о, моя королево!) насправді – реально і саме до мене, а не до когось біля мене, і то не з візитом ввічливості, не по старій дружбі, а по справах, я настільки звикну до цієї особи, що сприйму цей візит буденно, будучи давно готовим до Великої Подорожі у невідоме. Чим довше триває війна і чим довше я на війні, тим більше відчуваю: навколо мене достоєвщина. Вона гусне, як зимові сутінки, як злежалий мокрий сніг над ранок. Інколи мені здається, що всі ці навколишні люди в одностроях пішли сюди втікаючи від достоєвщини, але потрапили у саму її гущу. Це відчуття стає іноді настільки вагомим і важким (як брила криги, що відкололась від айсбергу біля землі королеви Мод), що здається: оці солдати – рівними рядами стоять на площині перед наметами табору, зараз гукнуть дружно і хором: «Я твар тремтяча чи право маю?» Інші теми якось проходять повз – навіть коли їх штовхають штучно. Біля буржуйки п’ю каву. Поруч ще один офіцер. Кажу йому: - Я тут прийшов до висновку, що потрібно більше офіцерів хороших і різних. - Нашій частині потрібно? Чи нашій батареї? Чи нашій країні? В яких масштабах потрібно? – він не відчув, не зрозумів, що це спотворена цитата, бо Маяка він або не читав зовсім або забув. - У масштабах Всесвіту потрібно! - І яким же чином ти прийшов до такого висновку, яка була логічна послідовність цього? - А до цього я прийшов не в результаті роздумів чи фактів. Це інтуїція. Це як просвітлення. Це винирнуло з глибин моєї підсвідомості. Я буддист. Мій співбесідник втратив нитку розмову і пішов в себе. Там теж темно – так само як в цееремці. Тільки немає ялинки в куточку і солдати не сплять. Але там йому, напевно, затишніше (о, знову це «напевно»! І коли я буду знати все остаточно і однозначно?). Хоча, де може бути затишніше, аніж біля жаркої буржуйки з кавою в руках (о, ці офіцери з кавою в руках!), коли на дворі холод і недобра зима? Вечір. В кутку польової казарми – чи то металевого намету чи то ангару, де зберігають людей – солдати грали в гарти. Гра пішла вже по крупному. Ставки зросли до 50 копійок (а починали з 5 копійок). Гірки дзвінких монет мандрували з одного кінця столу в інший – пристрасті вирували. Несподівано з темряви виринула фігура замполіта. Він почав сваритися і говорити, що на гроші грати в азартні ігри негарно і дуже погано. Він довідався, що один солдат програв три дні тому п’ять гривен – і то не папірцями, а дзвінкою монетою. І це замполіта дуже обурило. Певно, йому пригадалися часи, коли за одну гривню можна було купити ціле село разом з жирною землею, рябими коровами, дерев’яними хатами, кудлатими собаками та сумними смердами. От, що значить відірватись чи відстати під потягу сучасності (не тої, що часопис, а тої, що час). Замполіт пішов і гра відновлюється. Я з цікавістю спостерігаю. Підійшов молодий лейтенант і запитально подивився на мене: його здивувало, що мене так зацікавив процес гри. Я спробував пояснити: - Подібна історія зі мною трапилась у Монте-Карло. Я ставив на червоне, а воно йшло. Я знову ставив на червоне, а воно знову йшло. Я поставив на зеро. І тут почувся голос: «Пан виграв двісті тисяч!» Мій співбесідник зрозумів, що це цитата: - Звідки це? - Достоєвський. «Гравець». - Не читав, не знаю. Достоєвського я читав тільки «Майстер і Маргарита» і то давно... Я подумав, що це такий дотепний жарт і продовжив тему: - Достоєвський був особисто знайомий з Маяковським – особливо в астралі, тому і не дивно, що Воланда він писав з нього. Але виявилось, що мій співбесідник не жартує – він був свято переконаний, що «Майстра і Маргариту» написав саме Достоєвський. І Майстер там бабцю сокирою, а потім на цілину поїхав... О, молодь, молодь! Так і хотілось йому сказати. що «Мобі Дік» це не тільки непоганий фільм, який можна «скачати» з мережі, але і чудова повість Германа Мелвілла... Я занурився в роздуми на тему: яка то нудьга сидіти в таборі, коли хочеться в бій і думав, що в таких роздумах проведу весь вечір. Але до мене підійшов капітан Л. і сказав, що в якихось паперах бракує про мене певних даних. Зокрема, треба записати який у мене автомобіль – марка, номер і колір. Я сказав, що в мене позашляховик «Айріш-ровер», номер 13-13 ІРА пофарбований у камуфляжний колір в стилі «Дубок». - А коли ти був мобілізований? - 13 червня 1348 року його світлістю графом Анрі де Анжу. У зв’язку з чорною моровицею бракувало воїнів в армії короля. - О! То в тебе величезна вислуга по роках. Мають платити більше ніж нам, особливо, якщо ти ветеран битви під Кресі. Треба тобі ще написати рапорт про переведення в нашу батарею. Я чемно написав, підписавшись: «Штабс-капітан лейб-гвардії її Королівської Величності сер Артур Грей». Капітан Л. прочитавши це чомусь зітхнув і сказав: «Я так і думав! Я сам то родом з Уельсу, а в нас в батареї є ще двоє родом з Ірландії і один з Нотінгемшира...» Звідки він здогадався про це все – я не знаю. А потім подумав – їм то все слова. А мені так часто згадується сонце, вітер з океану, пил з-під копит важкої кавалерії, відблиски сонячних зайчиків на криці лицарів і важкість дворучного меча на плечі... Тим часом до нас підійшов сержант П., почувши мою розповідь про мого залізного коника, залишеного вдома: - А я от правду сказав про свою машину. Тільки не розумію – для чого це? - Сержанте! Ви що не знаєте, що в середні віки на війну мобілізували не тільки вершників, але і їх коней. Нинішня війна потребує залізних коней, які теж будуть мобілізовані! Сержант П. відповідав на запитання, ким він був в минулому житті, просто: «Я був пенсіонером...» Тільки потім якось зізнався, що все життя проробив електриком на заводі. Зараз артилерист. Вислухавши моє пояснення він якось задумався і засмутився – як йому розуміти мої слова – з яким рівнем серйозності. Я раптом подумав, що колись вислухавши повідомлення, що мене вбили, ці люди подумають, що я так ексцентрично пожартував. У казарму тим часом зайшов командир – полковник К. Я тут же зарепетував: «Товариші офіцери!» Всі чомусь сприйняли це як черговий iдiотський жарт. Чому? Полковник К. зміряв мене суворим поглядом. Я тут же козирнув: - Шеф! Я хочу постріляти в сепаратистів з «Гіацинту!» Полковник ще більш спохмурнів: - По-перше, не «шеф», а товаришу полковник! Давно на передовій не мерзли? Ще не настрілялися? Відправлю. Померзнеш. Все одно стріляти не дозволять. Якщо так рвешся на подвиги, то після відрядження підеш командувати «Піонами». Нічого, нічого, «Сани» засвоїв, з МТ-12 розібрався, і з «Піонами» розберешся. А зараз півгодини на збори – їдеш, повезеш вантаж двісті. Знаю, що не твій солдат, і ти тут ні причому, але поїдеш. Боєць був хороший... Треба... Полковник ще раз подивився на мене недобрим пронизуючим поглядом. У середині в мене все похололо...

ID: 552365
Рубрика: Проза
дата надходження: 17.01.2015 12:39:44
© дата внесення змiн: 17.01.2015 12:39:44
автор: Артур Сіренко

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: Віктор Ох, Той,що воює з вітряками, Леонід Ісаков
Прочитаний усіма відвідувачами (707)
В тому числі авторами сайту (37) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед




КОМЕНТАРІ

Надія Позняк, 02.02.2015 - 13:38
16 16 Серед багатьох відгуків , знайте, і мій про те, що дуже люблю вас читати.
 
Артур Сіренко відповів на коментар Надія Позняк, 01.01.1970 - 03:00
smile Дякую! Приємно знайти таких читачів.... Особливо приємно прочитати цей відгук мені було сьогодні - коли я довідався, що на багатьох літературних сайтах мої твори заборонили...
 
Антошка, 27.01.2015 - 14:32
Молюся за Вас...І за майбутні Ваші вірші, новели і думки, які чекатиму для читання...Бережи Вас і Ваших побратимів Бог!
 
Артур Сіренко відповів на коментар Антошка, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за теплі слова! Сподіваюсь, що ще багато чого напишу.... give_rose
 
Luka, 23.01.2015 - 21:17
Це і є той сон, від якого хочеться проснутись... Хай Бог береже Вас.
 
Артур Сіренко відповів на коментар Luka, 01.01.1970 - 03:00
Мені часто здається, що все що відбувається навколо - це страшний сон. Але прокинутись не виходить.... 17
 
Яна Бім, 21.01.2015 - 01:52
21 23 Бережіть себе! І від поганих думок також, наскільки то можливо smile Чекаю нових творів ny1
 
Артур Сіренко відповів на коментар Яна Бім, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук! Пишу - коли є можливість і пишеться.... Коли є надхнення. give_rose
 
Ніла Волкова, 19.01.2015 - 11:40
Чудово пишете, Артуре!
Але прошу Вас: старайтесь не думати про смерть! Не накликайте її!
Недопустимо, щоби гинули такі Люди, як Ви!
З Вашого оповідання видно, як мало залишилось на Землі справжніх лицарів, та й просто культурних людей! Живіть довго!
Щедро діліться своїми знаннями, своїм талантом з людьми! Може хтось, побувши поряд з Вами, стане іншою людиною...
З повагою і теплом до Вас heart
 
Артур Сіренко відповів на коментар Ніла Волкова, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук! Але нажаль, не думати про смерть не виходить.... Пробував не думати - але не виходить... 17
 
сумний
глибокий лірично-трагічний цитатник 32 31
 
Артур Сіренко відповів на коментар Той,що воює з вітряками, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. Цікава думка... friends
 
Артур Сіренко відповів на коментар Той,що воює з вітряками, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук, друже! friends
 
zazemlena, 18.01.2015 - 00:43
Об'єм змісту не в словах...Справжні чоловіки ще десь звідти...з лицарів...Ви вмієте мандрувати в часі, страх Вам допомагає, заставляє згадувати про королеву.. .Страх, мабуть, оберіг...
Хочеться, щоб Ви писали свої прекрасні твори десь в подорожі...хай швидше закінчується це жахіття give_rose
 
Артур Сіренко відповів на коментар zazemlena, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за цікавий відгук! 23
 
Віктор Ох, 17.01.2015 - 20:29
Ви справжній Воїн-Лицар! А вони всі, як правило, буддисти і Митці!
 
Артур Сіренко відповів на коментар Віктор Ох, 01.01.1970 - 03:00
smile Дякую за комплімент! friends
 
Анно Доміні, 17.01.2015 - 17:07
По-перше, раз пишете, раз вивішуєте тут - то все гаразд (ну, відносно), принаймні, живі, і я цьому щиро рада!

По-друге, Ваш другий абзац одразу нагадав мені чудові і глибокі слова Ларошфуко: "Небагатьом людям дано зрозуміти, що таке смерть; у більшості випадків на неї йдуть не через обдуманий намір, а через глупство й заведений звичай, і люди частіш за усе вмирають тому, що не можуть опиратися смерті." Здалося мені, що Ви - саме з числа отих небагатьох.

По-третє, не дивуйте з молодих лейтенантів і подібних: те, як нас учили в школі літературі... frown Потім важко те все надолужити, особливо, якщо і бажання великого немає (бо не тільки від батьків, а й від учителя багато залежить, і він може як викликати цікавість, так і знеохотити).

Бережи Вас Бог, Артуре! 23
 
Артур Сіренко відповів на коментар Анно Доміні, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук! give_rose
 
Леонід Ісаков, 17.01.2015 - 14:52
Все так буденно, дивно, моторшно... і ніби не в наш час і ніби не з нами... 17 17 17
 
Артур Сіренко відповів на коментар Леонід Ісаков, 01.01.1970 - 03:00
Саме так. Ми як в якомусь кіно. І сеанс ніяк не закінчується. Ми наче в якомусь сні - а прокинутись неможливо... 17
 
Лілея Дністрова, 17.01.2015 - 14:27
Дуже вражаючий твір! Так хочеться, щоб закінчились ті жахіття... give_rose 16 22
 
Артур Сіренко відповів на коментар Лілея Дністрова, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук! Всім хочеться - а жахи війни все ніяк не закінчуються... 17
 
@NN@, 17.01.2015 - 14:06
З Днем народження сер Артур flo26 За подруг friends , але нехай вони відсиджуються вдома поки ви на війні.
Чудові хроніки hi
 
Артур Сіренко відповів на коментар @NN@, 01.01.1970 - 03:00
smile Дякую за розуміння! З натури писати легко... Може знадобаться якомусь історику для розуміння епохи.... Колись.... give_rose give_rose give_rose
 
леся квіт, 17.01.2015 - 13:28
Артуре дуже щиро Вам вдячна за живе слово з передової тому,що коли читаєш такі речі,пропадає зі свідомості слово " напевно" 17 17 17 Можна б багано писати,та не хочу аймати Ваш дорогий і світлий час,так ,саме світлий час,бо,як ніхто ,Ви відчуваєте світлість кожного подиху життя... cry Пробачте за емоції,але пишу вже крізь сльози 17 Хай береже Вас і всіх наших воїнів світла Господь flo36А беззубу подругу відганяє Ангел- охоронець angel Спаси, Вас Господи
 
Артур Сіренко відповів на коментар леся квіт, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за теплі слова.... give_rose
 
Крилата, 17.01.2015 - 13:11
Звісно, я не можу Вас заставити взяти собі у подруги Життя. Але хай воно, це щире дівча, буде поряд. Просто буде. Гарно написали. Філософія війни...
 
Артур Сіренко відповів на коментар Крилата, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук! Це скоріше не філософія, а божевілля війни.... give_rose
 

Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед
ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Люстерко
dashavsky: - Лицегляд.
Синонім до слова:  Люстерко
Зелений Гай: - Дивоскельце.
Синонім до слова:  Люстерко
Яна Бім: - Дивило
Синонім до слова:  Люстерко
Genyk: - Вухобач...
Синонім до слова:  Люстерко
Георгий Данко: - Двері (віконце) у потойбічний світ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Іван Мотрюк: - :12: людина у розквіті сил
Синонім до слова:  тартак
Redivivus et ultor: - Положинський :D
Синонім до слова:  казино
Mattias: - Дурдом! :hi:
Синонім до слова:  Чашка
Тетяна Романів: - Кружка
Синонім до слова:  Чашка
Redivivus et ultor: - Кварта
Синонім до слова:  Чашка
Кому боляче?: - Горня, філіжанка
Синонім до слова:  тартак
Ulcus: - дзиньхрусь, різоліс, пильок
Синонім до слова:  Чашка
Genyk: - Горнятко!
Синонім до слова:  тартак
Genyk: - Лісопоїдач
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Bella America: - Надія
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - ВСТОЯНИЙ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
dashavsky: - Ні тут, ні там.
Синонім до слова:  концерт
Зелений Гай: - музопляска
Синонім до слова:  казино
Зелений Гай: - гральня
Синонім до слова:  казино
*SELENA*: - азартофобник
Синонім до слова:  казино
Svitlana_Belyakova: - ігроблуд
Синонім до слова:  концерт
dashavsky: - Виступ
Синонім до слова:  казино
dashavsky: - Дуригріш.
Синонім до слова:  концерт
Genyk: - П"янісімо,п"янісімо...
Синонім до слова:  казино
Genyk: - Барліг
Знайти несловникові синоніми до слова:  казино
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  концерт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Микола Холодов: - Середняк
Синонім до слова:  Мрія
Ростислав Сердешний: - мерехтіння або жевріння бажань
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - Екваторик
Синонім до слова:  Мрія
Genyk: - Мозкова жарптиця
Синонім до слова:  Мрія
Svitlana_Belyakova: - Пусте замороччя
Синонім до слова:  Мрія
Master-capt: - Бажання.Марення.Збагнення.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мрія
Іван Мотрюк: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - центрист
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - посередник
Нові твори