|
У лісі, між двох старих лип, стоїть ведмежа хата-барліг. Живуть там тітонька Ведмедиця й дядько Ведмідь. Позаду хати ростуть густі малинові кущі. А ще далі – пасіка дядька Ведмедя. Всеньке літо тітонька Ведмедиця сушить цвіт липи, м’яту та ромашку, бо дуже любить збирати лікарські рослини. А ще варить малинове варення. Та й дядько Ведмідь, робить запаси меду, щоб взимку та осінньої холодної пори мати ліки проти грипу та застуди.
Звірі лісу завжди приходять до сім’ї ведмедів, коли раптом застуджуються чи грипують, а ведмеді залюбки допомагають сусідам.
Якось, коли у лісі вже лежав сніг та мороз міцно скував усе довкола, дядько Ведмідь вирішив прогулятися перед обідом. Вийшов на поріг, вдихнув морозяне повітря і задоволено посміхнувся.
– За тиждень можна й у сплячку впадати, саме час, – сказав сам до себе.
– Допоможіть! – почувся хриплий голос від сусідської заячої хатинки.
– Хто це там за кущами? Ану покажись! – прогудів дядько Ведмідь.
– Це я, заєць Костик, дядечку, – озвався сумно. Поволі ступаючи, до Ведмедя вийшов зайчик. З його вигляду було видно, що він добряче застудився.
– Кепські справи, – промовив дядько Ведмідь. – Ходімо мерщій до барлогу. Треба покликати тітоньку Сову, щоб тебе оглянула. А тим часом тітонька Ведмедиця напоїть тебе липовим чаєм з малиновим варенням.
Костик навіть не сперечався, бо дуже погано почувався. Вчора ввечері, коли випав сніг, він з друзями грався, бігаючи по свіжому сніжку. Жбурляли сніжки, хто дальше кине, бігали наввипередки, далі почали ліпити снігового діда. Зайченяті, добряче набігавшись, захотілося пити. Додому ліньки було йти, от він і наївся білого снігу. Хоч добре знав, що цього робити ні в якому разі не можна. Та ще й лапи промочив. Ото ввечері почав кашляти та пчихати, а до ранку ще й горло розболілося й піднялася температура. Тому й вийшов на ганок, аби покликати на допомогу. Добре, що дядько Ведмідь нагодився. Він поніс малого вуханя до свого барлогу, бо йти самому у зайчика не було зовсім сил.
– Що це з Костиком трапилося, – спитала тітонька Ведмедиця, побачивши, як дядько Ведмідь заносить малого у хату.
– Схоже, малюк добряче застудився. Поклади його у ліжко, вкрий тепленько, та зроби липового чаю з медом і малиною, а я піду пані Сову покличу. Вона ж лікар, на хворобах краще всіх знається.
– Ой, лишенько, – сплеснула лапами тітонька Ведмедиця. – Вже йду чай заварю, саме чайник закипів.
У хатинці ведмедів було тепло й затишно. У печі горіли, потріскуючи, дрова. Костикові здавалося, що вогонь весело підморгує йому, припрошуючи погрітися. Тітонька Ведмедиця вклала зайчика у своє велике ліжко й тепло закутала ковдрою. Далі принесла горнятко запашного чаю. Костик зробив кілька маленьких ковточків і аж заплакав, так боляче було йому ковтати. А незабаром прийшла пані Сова.
– Доброго дня! Де хворий? – з порога мовила, розтираючи, змерзлі кінчики крил.
– Тут хворий, тут, – відповіла за Костика тітонька Ведмедиця, бо він навіть говорити не міг.
– Ох, зайченяточко моє бідолашне, де ж ти так застудився? – примовляла пані Сова міряючи температуру. Потім ще послухала його слухавкою, наказала язика показати, а далі сказала:
– Це – застуда. Потрібне серйозне лікування. Липовий чай з медом і малиною ви вже даєте. Це дуже добре. А ще потрібен сироп з подорожника чи калини, і зваріть чай із моху. Він правда гіркий дуже, але миттю поставить нашого Костика на ноги. Ну і звісно постільний режим.
– Я доглядатиму за Костиком, – пообіцяла тітонька Ведмедиця.
– От і добре, а я навідаюся за день чи два, перевірю, як проходить лікування. До побачення! – І пані Сова пішла до інших хворих, що теж потребували її допомоги.
Лежав зайчик у теплому ведмежому барлозі та й дуже гірко йому було. Бо через свою легковажність він захворів, ще й стільки клопотів завдав добрим й турботливим ведмедям. Кілька днів Костик майже не розмовляв, бо сильно пекло в горлі та дуже кашляв. Тітонька Ведмедиця лікувала його сиропами й чаями, а дядько Ведмідь носив воду та дрова, підтримуючи вогнище в печі, і щось незлостиво бубонів собі під ніс. Дивився із жалем на зайчика й похитував великою своєю головою, бо температура ніяк не хотіла падати. Тітонька Сорока, лісова листоноша, дуже швидко рознесла лісом новину про хворого зайчика. Вже за короткий час до барлогу один за одним почали сходитися лісові звірята, щоб провідати Костика. Та тітонька Ведмедиця, суворо всім сказала, що турбувати його поки що не слід. І не тому, що вона така строга, а тому, що хвилюється за всіх малят-звірят, щоб і вони, чого доброго, не похворіли. Адже застуда, дуже вредна пані, тому й чіпляється до всіх без вибору.
– Приходьте за два дні. Якщо у Костика не буде вже високої температури, то ви зможете його провідати, – додала лагідно, бо побачила, що звірята посмутнішали.
– Гаразд, прийдемо пізніше, – сказав борсучок Бориско.
Звірята зібралися на лісовій галявині, аби порадитись, які гостинці Костикові принести, чим друга потішити.
– Я принесу йому книжечку з казками, – сказала білочка Руделька. – Буде наш зайчик читати, і швидше одужувати.
– Добре ти придумала, – похвалив їжачок Колючка. – А я розмальовку й олівці принесу, – додав. – Бо за малюванням також час хутко минає.
– Я, мабуть, принесу морквину, – підморгнув друзям борсучок Бориско.
– А у мене, – сумно промовила мишка Марта, – нічого такого немає.
Та вже за мить радо підстрибнула: – Ой, я ж зовсім забула. Є в мене для Костика подарунок. Я йому до Різдва його готувала. Але, коли вже сталася така прикрість, то подарую раніше. А до свят щось інше придумаю, – задоволено посміхнулася мишка.
Отож за кілька днів, звірята вже могли відвідати друга. Хоч Костик ще кашляв, а тітонька Ведмедиця раз-у-раз давала йому якісь ліки, він дуже був радий побачити друзів.
– Ого, скільки всього ви принесли! – Тішився подарунками зайчик і дякував друзям, бо вже не так нудно буде йому хворіти. – А який тепленький светрик! Дякую тобі Марто. Тепер я вже більше не застуджуся, – пообіцяв.
– Носи на здоров’я і хутко одужуй, – мовила втішена мишка.
За кілька днів зайчик Костик був цілком здоровим і щиро дякував за турботу тітоньці Ведмедиці й дядькові Ведмедеві. А також своїм друзям, котрі про нього не забували, провідували. На прощання тітонька Ведмедиця подарувала усім звірятам по баночці смачного й цілющого малинового варення. Дядько Ведмідь щедро вділив усім духмяного меду. Так, на всякий випадок, бо ану ж захворіє хто знову.
Ведмедям давно вже був час для зимового сну, вони навіть трохи припізнилися, через хворобу зайчика Костика, проте не журилися тим. А звірята подякували за смачні гостинці, і побажали ведмедям гарного, та спокійного сну аж до самої весни.
ID:
551633
Рубрика: Проза
дата надходження: 14.01.2015 23:55:29
© дата внесення змiн: 14.01.2015 23:55:29
автор: Ніжність - Віталія Савченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
