Довгий зимовий день розчинявся в мені, як цукор у гарячому чаю. Сніг, як маленькі детальки великої мрії кружляли, у повітрі. Відчутно було аромат мандаринок і гарячого глінтвейну у поєднанні зі запахом Різдвяної ялини.
Місто Вінниця як завжди пронизує наскрізь своєю запашною духм*яною атмосферою.
Та все ж серце тягнеться до рідного краю. Де зима як казка : дахи будинків вкриті добрим шаром снігу, вікна у морозяних візерунках - а під ногами біла біла дорога. Гурт дітей забавно грає у сніжки , батьки з малечою ліплять снігову бабу, будують годівнички щоб, підкормлювати синичок. А зимова ніч у селі, не просто сон. Де – не –де мерехтить святло у заспаних домівках ,а з коминів шурує дим і пахне смачною домашньою випічкою.На синьому похмурому небі яскраво сяють зорі. Величезний місяць освітлює дорогу людям, які нишком тягнуть новорічну ялину.
Юнацькі спомини з середини краються, бігаючи по моїх судинах шаленим темпом, як дитятко з новою забавою….Мама. ЇЇ теплі долоні що з рання заплітали мені волосся і готували до школи. ЇЇ життєвий досвід який я черпала , з чого тільки можна – починаючи з простих дівочих порад і повчань «як потрібно жити» закінчуючи досвідом зі світу кулінарії. Вона завжди була поруч, я обожнювала її запах. Запах польових ромашок, її тихий шепіт « все буде добре, моя дівчинко».
А вечори з татом проведенні за грою у шашки, з теплою бесідою та його жартами. Він у мене справжній комік.! А його сердитий погляд, після моєї чергової дитячої витівки, хоч і він мене насторожував. Але я розуміла що він мене любить.
Подушковий бій з братом , після якого ми чемно сиділи, як миші під віником і філософствували над життям. Наші глибокі роздуми з сестрою про майбутнє, довгі розмови про університетські будні і як це бути «студентом» і звичайно розмови про кохання.
Емоційна злива, знову перехоплює подих у моїх коридорах думок.
Так хочеться зайти вже у будиннок. Як завжди , моя кішка Ласунка припаде до ніг. Не звернути на ню увагу не можливо. Цей чорний комок шерсті і не дасть ступити кроку. Батьки у вітальні перед телевізором. Час новин, це святе. На столі стине гарячий вишневий пиріг і м*ятний чай, як справжній антидепрессант у будь-яку пору , овиває своїм ароматом все навколо.
Домашній затишок який панує у моїй оселі, мої справжні ліки - Материнська очі наповненні щирістю,таткова посмішка і теплі найрідніші обійми. От що мені бракує!
Здається що весь у моїх руках і батьківська любов оберігатиме мене навіть на відстані.
....
Чекаючи потяг з напрямком «додоми » , я знову ковтаючи спомин, стою на платформі. Холодний пронизливий вітер огортає мене за плечі і сяйво ліхтарів зовсім не гріє навіть краєвид.Страшенний гул, яскраве світло фар. Я їду додоми.
