Давай розкажемо усім,
Що ми віднині вже не пара.
Нехай летить у кожен дім
Ця новина, немов примара.
Нехай радіють вороги,
Що дочекалися розлуки,
Танцюють хай на голові,
І потирають підло руки.
Збригнеться зморшка межи брів,
Яку так важко розрівняти,
І, що ти правильно зробив,
Тобі розкаже мудра мати.
І порадіє за синка
(За довгий вік - приємна звістка),
Під кожной хатой отака
Може валятися невістка.
Услід неспечена здригне,
Свої липкі розпушить вії,
І через місяць зазирне
У твої очі при надії.
І цеє свято ти відзнач,
Збири усю сусідську свиту,
І плач у чарку, щиро плач,
Мішай сльозами оковиту.
І вже тоді зрадію я,
Виглядуючи з-за паркана.
Нова жона, нова сімя,
Проте стара на серці рана.
Я посміхнуся мимохідь,
А ти помітиш ту усмІшку.
Крізь кригу літ і скло століть,
Ти будеш ладен бігти пішки
Туди, де закінчився світ,
У край новий, землю священну.
Ти побіжиш за мною вслід,
Забувши матір, наречену,
Нову обітницю, що дав,
Але, здається, ти не зважиш.
І ти збагнеш, кого кохав,
Проте нікому вже не скажеш...
<Під кожной хатой отака
Може валятися невістка.>-100% ; <І ти збагнеш, кого кохав,
Проте нікому вже не скажеш...>- ...Анно,ваш вірш читається на одному диханні
Анна Берлинг відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Христино, дякую щиро за добрі слова і пильний аналіз.
отак і буде метатися все життя: щоб і тим і сим догодити....
Анна Берлинг відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я бы желала, чтобы моя героиня не наступила снова на грабли. Герой свой выбор сделал. Тем более, дважды. Но жизнь тоже молчаливая, никогда не подскажет, как правильно...
Спасибо, Любовь, что всегда читаете. Приятно.
Ваш вірш,Анно,схопив за саму душу...я вже тут ніби й привикла...що існує якесь ЛГ...але коли Ви пишете...я про це забуваю...все йде просто від серця...
Анна Берлинг відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мне очень польстил Ваш комментарий. Спасибо ОГРОМНОЕ!
Життєвий сюжет, який на привеликий жаль, мав, має і матиме місце в людей. Хоч здавалося б скільки вчаться, бачать, чують таких історій, потім зарікаються, що з ними такого не трапиться, але ...