Йому снився обман, немов немає для них більше розлуки, не треба пам'ятати графік поїздів, рахувати хвилини на пероні і завмирати від страху втратити в натовпі мигаючий такий довгоочікуваний лик. Танула в повітрі, йшла геть від нього тривога, коли долоня її, ледь щоки торкнувшись, на плече довірливо ковзала, переконувалася: це справді він, пропахлий сонцем, морем, втомлений чекати, хвилюванням стомлений. Сяяли радістю улюблені очі, полиновий запах її волосся кружляв голову. Вітром сплутані пасма прибирав з лиця, захоплений ховаючи погляд, тихо шепотів: «Ну, нарешті ...» Здавалося, щастя зустрічі чашу його душі переповнює, ллється через край ... Він кликав її в свої прості сни, ім'я нескінченно повторюючи. Як заклинання тепер воно звучало, багаторазовим відлунням відгукуючись.
Вона на голос його йшла з лабіринту своїх рядків хитромудрих, з провулків думок, з недомовлених колись слів. Зімкнувши вії, бачила сліди їхніх ніг босих на узбережжі самотньому, і чайок неспокійних злети до чистоти небесної, падіння їх знову до хвиль невгамовних, і морської стихії вічний трепет, ніби ця дійсність з ними була ... зовсім недавно ... або в минулих життях? Легкий бриз прохолоду приносив, остужуючи їй серце, відбираючи у мрій. Тоді вона зорю просила зачекати бути свідком, сподіваючись, улюблений погляд утримати біля себе ще хоча б на мить. На світанку розлучаючись, немов на вік, на день прийдешній, вони молилися один на одного, як на образ, мріючи знову розчинитися в магії нічного тяжінням,у якім обом колискову ніжність всесвіту співала, запевняла: не доведеться їм побачити щастя цього ні краю, ні кінця .
Але, ману стряхнувши, вони до причалу буття звичного, простого поверталися. Там все вивчено, звідано на дотик, розписано, як має бути вчора, сьогодні є й завтра буде. Тонкою цівкою час минав, зникаючи назавжди в кружлянні не повернутих днів. Журба тепер його спокій забрала, вкравши у нього бажаний образ.
Просту істину він зрозумів, так страждаючи: потрібно від помилкових снів своїх відректися, відмовитися, щоб її живу, трепетну, боязку обійняти, збутися на сторінках доль їх не сном - любов'ю, примарний обман подолавши. Сплутане вітром волосся з обличчя її прибрати, як бачилося йому в тих міражах заворожених, і тоді почути їм буде дано в шелесті хвиль на березі пустельному три найголовніших, три заповітних слова:розлуки більше немаЄ.
ID:
548910
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 05.01.2015 07:32:28
© дата внесення змiн: 05.01.2015 07:32:28
автор: Калиновий
Вкажіть причину вашої скарги
|
