***
В незвіданого нетрях без просвіту,
шукаю відповіді наяву і в сні:
я – порошиночка у цім безмежнім світі,
то... як цей світ вміщається в мені?
***
Тут ні Далі, ні Брейгеля не треба,
ти лиш через вікно поглянь у сіру даль –
і в костурах гілля, що молиться до неба,
впізнаєш весь свій біль і світову́ печаль.
4.01.2015 р.
"не я, мой друг, а этот мир богат,
в пылинке он лелеет жизнь и множит,
и что один твой выражает взгляд,
того поэт пересказать не может!".
як дивно ви перегукуєтесь з таким далеким, давнім часом!
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
О, це вже Ви зробили мені шикарний комплімент! Боюсь, що не заслуговую такого порівняння.
от до серця мені такі форми!
дивно, що все більше і більше знаходжу їх під жіночими іменами. (чи то клятий чоловічий шовінізм спрацьовує?).
але - таки до душі
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А чому я серед Ваших віршів найпершими прочитала катрени і розсипи?
Тому що дуже люблю такі форми!
Філософічні думки.
З Вашого дозволу можна простіше:
1)як цей світ...
2)Тут ні Далі, ні Брейгеля не треба...
Ти лиш через вікно поглянь у даль –
і у гіллі, що молиться до неба,
пізнаєш біль... і світову печаль.
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую. Аж страшно, ніби Ви прочитали мої чорновики...
1)– був такий варіант, але "в цім" і "цей" здалися мені тавтологією;
2)– перші два рядочки – слово в слово мій перший варіант.
Все вперлося в гілля, що молиться до неба. Якщо воно зелене чи квітуче, то ніякої печалі не угледить ніхто, як би не витріщався.
Перед вікнами у мене – дерева, які безбожно обрізали від омели.
От ці костури і породили катрен.
Буду думати, ще раз дякую за підказки.