За вікном пірнає в темний вечір
краєвид Дніпрових берегів...
А в квартирі – так нестерпно! – з печі
паморочить запах пирогів...
Я тебе, коханий мій, чекаю
і вслухаюсь, як ключем черкнеш...
Вже по кроках за дверима знаю –
смуток чи тепло в душі несеш.
Ти візьмеш лице моє в долоні,
що з морозу й холоду пашать,
я цілую рідні сиві скроні...
Як роки до вирію спішать!
Вік наш тане, як церковні свічі...
Ми сто літ вже топчем спориші,
а ти досі – самий кращий в світі
серцем і високістю душі!
Ніжно обіймеш мене за плечі,
пригорнусь я, мов мале дитя...
Є в житті неоціне́нні речі...
найдорожчі... скарб твого життя.
10.12.2014 р.
Світланко, це казка сива про ціну кохання, яка не кожній парі до снаги, де почуття високі, незвичайні, й звичайні українські пироги.
Обираю, щоб зайвий раз помилуватися і коханням, і поезією.
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ви – надзвичайно світла і чиста душа, Ганнусю! Щиро вдячна Вам за розуміння.
Не менше грації і таланту , ніж у раніше прочитаних творах.Приємно, коли людина так тепло і з ніжністю описує стосунки з своєю половинкою!Єдине - ми тут спільники, бо про свою половинку можу сказати тими ж словами.Напеве вже , тільки при наявності затишку тонка душа здатна на політ...Очікую подальшого спілкування.З повагою Пломінь
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так тепло, щиро і зворушливо!.. Що іще треба для щастя? Прекрасні рядки!
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, Наталочко! Чим старша стаю, тим більше розумію, що найважливіше в житті для жінки – це діти, сім'я, дім.
Щось давненько Вас не бачила. Надіюсь, що все гаразд.