До краю відстані, до глибини душі, я завжди знатиму про Вас - надмірно мало…
Ніколи я не перейду на Ти. Ніколи Ви не скажете мені: Скучаю…
У Вас завжди не вистачає сил, на те, щоб поіменно мене звати,
Я ж навпаки кричу Вам у притик - що незалежна і вмію прощати.
Ви у моїх помилках віднайшли, усю довершеність жіночої натури,
А я, як дура гублюся завжди - у вашій незавершеній культурі.
Ми надто різні. Нам у двох завжди, то надто сумно, то занадто важко.
Ми уникаємо своєї тишини – ми вигляд робимо, що в нас усе прекрасно.
"А я, як дура гублюся завжди - у вашій незавершеній культурі"... Пречудово написалось. Із самоіронією. Запрошую й до себе на сторінку (за бажання). Потрібних слів, удачі, дякую.
Lesyunya відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже цікавий вірш, Лесюня. Цікавий з точки зору ставлення жінки до людини, яка їй подобається, але вона настільки боїться проявляти відкрито свої почуття, що лишень здатна мріяти і очікувати прояву почуттів від нього. Зразу згадалися слова пісні - "Я тебя слепила из того, что было, И что было, то и полюбила" (примерно так). Саме так, бо цей чоловік можливо і не підозрює, які почуття він викликає у нєї. Раджу їй бути трішки сміливішою, або сприймати речі так як вони є, без фантазій і особистих мрій.
Lesyunya відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. Рада, що він здався Вам цікавим. Мені здається моя героїня в цьому вірші вже нічого не чекає. Так. Я теж часто кажу: Що є на серці те потрібно говорити, любиш скажи, але з роками не всі стають сміливішими, хтось навпаки, щоб не зашкодити – просто мовчить. Ще раз Дякую...
Пречудово написалось. Із самоіронією. 
Запрошую й до себе на сторінку (за бажання). Потрібних слів, удачі, дякую.
