Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так - вони гідні нащадки славних пращурів... і ми - також... просто, кожен велик у своїй чесній ролі... усі ми зараз "посміхаємося в обличчя смерті - і вона посміхаєть у відповідь нам..." життя довело правоту і неправоту позицій "довоєнних" - але справа в тому, що це момент для "півнів", яким здавалося, що це вони будять Сонце, зрозуміти себе - себе оцінити, бо вони мають схильність оцінювати тільки інших, претензійно оцінювати...
нашу істинну любов і вдячність до хлопців, воїнів, які зараз ризикують життями в боях - ми виявимо (чи не виявимо) - коли вони повернуться у мирне життя і важко їм буде себе знайти, пристосувати - чи вистачить у нас душевності і турботи для них тоді - таких, які будуть довго ще, якщо не завжди - залишатися "на війні" - маю на увазі посттравматичний синдром... той, хто був на війні - ніколи (за найменшими винятками) не може уже з нею розпрощатися (психічно, психологічно, внутрішньо...) сподіваюся, що ми віддамо їм не тільки почесті, а й любов справжню сердечну - терпимість у тому числі...
дякую Вам, Наталю, за гарний відгук Ваш і привід поділитися турботами моїми про героїв наших - уже на майбутнє...
у цього вірша є кілька конкретних адресатів - у тій частині, де звучить заклик "каятися" за "стоси хули"... скажу Вам відверто - ті, до когго я звертаюся конкретно - вони мене давно уже не читають, тому цей вірш, власне, можна назвати безадресним... ну, він не націлений на когось конкретно, а тільки на явище...
впевнена, що Ви мене розумієте... і вдячна Вам на тому...