Пізно...
Не те, що у голос свинячий...
Вдався до втечі промінчик тремтячий.
Нишпорить містом твій запал юначий.
Блима судомно ліхтарик терплячий...
Пізно латати розхрістану душу.
Грізно...
Не те, щоб шкала дев'ять балів...
Сонними мушлями панських кварталів
Вештає мавка твоїх ідеалів.
Барні стільці завели фестивалів...
Грізно я стратила Вчора, бо мушу.
Кволо...
Не те, щоб несила висіти...
Зморені слізно зіниць малахіти.
Залишки серця смакують терміти.
П'ють поодинці колишні магніти.
Кволо думкам, що літати не вчились.
Голо...
Не те, що пустеля тюремна...
Возить по колу тварючка підземна.
І плодоносить гріхами об'ємна
Зона поважного люду таємна.
Голо у долі... І ґрати лишились.
Невиспана мавка зі свинячим голосом вештається панськими кварталами. Дрімає на ходу. І наснилося їй що вона равлик у мушлі. І виходу немає, бо куди не сунеться - всюди впирається ріжками у грати...
Бариловська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Юрасику, ти (то ж нічого що перейдемо рубіж ВИкачувань субординації?) ото взяв і лаконічно показав світу мої "найліпші" сторони!
Дякую за рецензію!!!
Настільки глибоко,висвітлюючи такі грані,про які навіть згадувати нема сил...а вони ось тут щодня...не сховатись,не обійти...серце крається...
Ти велика майстриня слова...
Зона все плодоносить...Сльози,поточені серця,все нові мавки...розбещена свідомість...безкарна,всесильна...
Бариловська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, Ромашечко, плодоносить... Дякую щиросердно!!!
Майстриня з мене нікудишня - доки зашивала шкарпетку - продірявила пальця...
Мама не просвітила, що спершу шкарпетку слід зняти з ноги...