Лате з карамеллю
температурно згадую,
наче після дуелю
з поразкою падаю...
В холодного ліжка
обійми просторі,
я знову як кішка
\"сама по собі\"...
Жовті тюльпани -
такі сонячні,
хоч собі до рани
прикладай поночах...
Я ж казала \" до щастя\",
в прекмети не вірячи,
а тепер на зап\"ястях
подряпини звірячі...
Лікер лимонний
пойшло 2 місяці,
день монотонний
мряка на вулиці,
Моя навпроти
сидить подруженька
вона не проти
послухать про дурника,
який втоптав
мою душу намертво,
словами грав
без підозри,як воно,
коли людям вірити
знов намагаєшся,
а він із тобою як
з римами грається,
Напише, забуде,
згадає, викреслить,
перефразує,
щось нове вимислить.
Заради нового
старе-добре викине,
і себто нічого,
бо в цьому \"істинне\"....
А життя все далі і далі котиться,
та він не оглянеться не воротиться.
Ми в просторім небі окремі літаки,
і тюльпани жовті до розлуки все-таки.
