у серця болить голова
з грудей крові вир-ивається крик
та досі мої очі пурхають з квітки на квітку
а я ще не знаю твого імені
тож зовись Україною
люблю цю землю
у яку мене живцем поховано
якщо земля – небо
то значить ноги – крила
та знаєш
я так хочу почути твоє ім’я
вірю в ньому живе сонце
немов в рукавичці
тож прийди і скажи очима: це я…
бо без твого імені – я безіменний
14.07.13
Чудовий твір!!! І критики тут не потрібно. Єдине, що метафори твору в сукупності є занадто складними для простого читача, який читає без аналізу. Я зрозумів основну суть, а вона глибинна - невід'ємність героя від України, його спорідненість з нею . Але оце наділення частин тіла емоційними ознаками, окриленість імені, як належності, потребує певного усвідомлення змісту, а він, повторюся, глибинний
Олександр Букатюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую!) кажуть деякі, що треба писати по простому, щоб було зрозуміло пересічним читачам, а я відповідаю, що пишу не тому, що треба, а тому що не можу не писати і не збираюся свою поезію класти в прокрустове ложе, нехай хто хоче читає і розуміє, а хтось навпаки, не людьми це мені дано тож не намагатимусь комусь догодити, бо всім й так не догодиш, просто пишу щиро, а інакше не вмію і не хочу) ще раз спасибі)