Вона йти хотіла по хвилі морській,
Коли ж вітер небо очистив від хмар
Підтримали теж ми безумства той жар
І разом пішли по воді голубій.
Нам сонце світило в небес висоті –
Їй золотом промінь у косах сіяв,
З нас кожний за нею все далі ступав
І радісно йшов по хвилястій путі.
Птахи білі вільно ширяли навкруг,
Схилились вітрила в своїй білизні,
І трави підводні гойдались на дні,
Легким і стрімким був по морю наш рух.
Вона озирнулась – тривога в очах,
Не вірячи в те, що за нею ми йшли,
Та вірні ми друзі для неї були,
Тож знов вона гордо продовжила шлях.
* Промені (англ.)
Paul Verlaine
Beams
Elle voulut aller sur les flots de la mer,
Et comme un vent bénin soufflait une embellie,
Nous nous prêtâmes tous à sa belle folie,
Et nous voilà marchant par le chemin amer.
Le soleil luisait haut dans le ciel calme et lisse,
Et dans ses cheveux blonds c’étaient des rayons d’or,
Si bien que nous suivions son pas plus calme encor
Que le déroulement des vagues, ô délice !
Des oiseaux blancs volaient alentour mollement
Et des voiles au loin s’inclinaient toutes blanches.
Parfois de grands varechs filaient en longues branches,
Nos pieds glissaient d’un pur et large mouvement.
Elle se retourna, doucement inquiète
De ne nous croire pas pleinement rassurés ;
Mais nous voyant joyeux d’être ses préférés,
Elle reprit sa route et portait haut sa tête.
