Людство - крихітна душа - страждає від рутини …
Збираю свою думку воєдино
Як купу листя, що встелило наші дні
Природа зовсім, зовсім тут не винна
Як тільки осінь, так і купа попелу на тлі.
Так ми ж самі і палимо вогонь страждань
Все підкидаємо і підкидаємо пожовкле листя
Мале дитятко дихає цим без вагань
Усе щільніше і щільніше огортає димова завіса.
І крихітною ручкою береться попіл
Один лиш дотик - і тече вже не та кров
Та всі ми індивідуми, особи
А помилки однаковісінькі ми робим знов.
Спихаємо вину на когось з себе
А оченята крихітки вже щуляться від болю
На цій Землі нікому ти не треба
То дай думкам і почуттям Мрій- Волю.
Наповнюйся екстазом від життям
Цього не дасть твердий граніт науки
Лише маленька крихітка оця
Терпітиме болючі невимовні муки.
Ну а тепер, зібравши помисли всі воєдино
Я вже не бачу крихітної постаті дитини
Переді мною відкривається картина
Де людство - крихітна душа - страждає від рутини …
