Плаче красуня осінь , падають сльози, розбиваються на друзки об асфальт ,
Вітер тріпоче золоте її волосся, розійшовся вурдалака не на жарт,
Крутить листя в небеснім обійсті, кидає під ноги, тільки й чується шарп, шарп...
Погадай мені сивий дідуган, розкинь колоду віялом із єгипетських карт...
Не нагонь, не нагонь вітру хмар, я хочу відчути в душі жар від осінніх чар,
Намилуватися, мов в останній раз ,розкішшю мальовничих і неповторних фарб,
Доторкнутись вустами до калинових кетягів- ватр, випити гіркий нектар,
Вдихнути феміам полів, гаїв...Зцілитися від зневіри...То наймудріший скарб.
Дякую Любо! Авже ж! Що ще може намалюватися читаючи новини з передової чи дивлячись ТБ! Багатії з розуму сходять, а інші ледь перебиваються і так все життя...Тут весілля гуляють, танці-манці скакають, пісні співають, а там...вбивають...
Ще так хочеться вдихнути вишукані осінні аромати, насолодитися теплом і яскравими барвами осені!.. Але на порозі вже похмурий листопад... А за ним і зима не забариться. Гарно і лірично!