Розмита тінь солоною сльозою
і рясно скроплена терпким вином;
відквітли небеса давно грозою,
душа відгіркла диким полином.
Цвіте черемха – китиці піною,
що накипіло цвітом зацвіло,
лиш в спогад повертається луною
любові нашої стрімкий пролог.
Розмита тінь, розвіяні образи,
світлішає травнева синява,
і серце добирає в барво-фрази
крізь роздум пересіяні слова.
Цвіте черемха – китиці піною,
в розмаї нині весь блакитний світ,
і жайвір в небі золото-струною
розгойдує безмежний небозвід.
Вже пахне ладаном полин достиглий,
солодить душу дика гіркота,
але це іншої любові диво,
і це вже інша істина проста.
Цвіте черемха – китиці піною,
що накипіло цвітом зацвіло,
лиш в спогад повертається луною
любові нашої стрімкий пролог.
Опубліковано: "Гомін Підгір'я". Альманах, вип. ІХ. Дрогобич: "Посвіт", 2009. – С. 32.
