Ти нестерпна. Я не ладен стягнути твій надривний крик, грайливий канкан по рівнині моїх нервових клітин, сквот злості та ненависті, міру твого пискливого голосу, виражену в децибелах. Ти ж несамовита, дика, агресивна! Мала, схаменись, все ок’ей, я з тобою. Чого ж ти заводишся за всяких дурниць? Розслабся, дихай глибоко, глянь на мене! Перестань вибухати як Хіросіма, не вдихай гидкого ядовитого диму, не руйнуй себе, крихітко. Де ж ділася вся твоя врода, її з’їли нервові флюїди? Збери себе до купи, а то розкидала по кімнаті голову й настрій, наробила безладу й бруду, а вихованість заховала до шухляди з шкарпетками. Руки твої висять на стелі, ноги тирчать із-під ліжка, а серце несамовито калатає попід подушкою. Де ж дівся твій райський спокій, його забрав північний вітер? Я ж люблю тебе таку спокійну та милу, не панікуй, не кричи, видихай... Ти ж знаєш напам’ять всі наші закони та правила, але вперто порушуєш мирний канон. Будь чемною, квітка, і я зігрію твої холодні балкони. Яка ж ти нестерпна...
