Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Артур Сіренко: Бліндаж - ВІРШ


Артур Сіренко: Бліндаж - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 10

Пошук


Перевірка розміру




Бліндаж

Артур Сіренко :: Бліндаж
«О, свята моя самотності – ти! І дні прості, світлі і чисті…» (Р. М. Рільке) За що я люблю степ – так це за світанки. Особливо, коли стоїш на висоті чи на кургані і споглядаєш споконвічне світило, яке викочується з-за обрію. (Як так звик нині мислити себе в третій особі, що це назавжди – я забуваю про себе.) Тим паче коли все одно мусиш постійно дивитися на Схід – в бінокль. А світанок був сьогодні особливо красивим і дарував відчуття якогось особливого спокою. Тим паче – ні вночі ні зранку не стріляли, дим від згарищ розвіявся і знову пахло степом, а не горілим порохом. (Постійно відчуваю, що я потрапив в якусь анти утопію, в чиюсь божевільну вигадку, що це все просто не може бути насправді.) За що я люблю нинішню армію, так це за можливість цілодобово знаходитись на свіжому повітрі. І можна без перешкод милуватися світанками – інколи це просто входить до службових обов’язків. Сонце здіймалось все вище. Над головою з’явилися ластівки – мої улюблені птахи. І де вони тут гніздяться серед степу? Роздивляюсь у бінокль пагорби, що стирчать за два кілометри на схід затуляючи шмат виднокраю. Раптом на пагорбі виникає москальський танк і повзе в нашу сторону. Ого! Несподівано. Без попередньої стрілянини. «Танк на одинадцять годин, «Фаготом» знищити!» - це вже мій голос і одночасно чужий. Солдати стрепенулися, кинулися до зброї, розрахунок «Фагота» (о, ці «фаготики») до свого «інструмента» - зараз вони заграють музику війни. Помітив: в очах солдата жах, руки трусяться (це його перший бій) – цей влучить, а як же! «У бліндаж!!!» - це я вже не крикнув, а прогарчав і кидаюсь до «Фагота» сам. У голові лунає внутрішній голос: «Ногами перпендикулярно до ракети!» «Та пішов ти! Сам знаю!» - це я внутрішньому голосу у відповідь. Він не вперше говорить банальності не в тему. Я за це на нього злий – теж не вперше. За якусь мить, зауваживши, що ракета встановлена правильно – оком до прицілу. Танк уже в центральному кружечку. Швидко вийшло його зловити. У мене, можливо, тільки один шанс. Потім почнуть гатити по нас. І то невідомо чим. Можливо, всім. Пуск! Бабах! І ракета пішла. Пішла, полетіла моя ластівка, тільки б не підвела, інакше нам тут кінець. Танк повзе, я веду приціл за танком, ракета слухняно повертає. Маю одинадцять секунд поки моя пташка долетить. Так це ціла вічність, а не одинадцять секунд. Спалах! Влучив! Звук від вибуху долетить до мене через шість секунд. Але раптом на місці, де щойно був москальський танк злітає в небо цілий гейзер вогню і летять в небо шматки заліза. Такого моя ракета зробити не могла: це вибухнув боєзапас танка. Ще два танки, які було з’явилися на пагорбі різко розвернулися і поповзли назад – злякалися, зрозуміли, що справи тут погані, тут засіли люди з серйозною зброєю. Ех, влупити б їм навздогін ще одну ракету, але не встигну… Встаю на повний зріст біля «Фагота». Я переміг. Удача і цього разу зі мною. Бій, який тривав лічені секунди, відгримів. Можливо, я навіть змінив хід історії. Ось вони – мої кілька секунд тріумфу. Мої солдати в окопах, шанцях, «щілинах». Я стою над ними і дивлюся зверху вниз – і на своїх солдат і на весь світ, зрештою. Раптом справа бабахнуло. Це сусіди – третій взвод теж шандарахнув з «Фагота». Ех, що ж ви так запізно – не встигнете – ті два танки вже ховаються за пагорб. Ракета злітає, але раптом замість того щоб летіти горизонтально в напрямку ворожих танків, різко злітає в гору і починає виписувати в повітрі викрутаси. Чи то бракована (совок він і є совок) чи то контакти підвели – сорок років все таки на складах лежала. Покрутившись, ракета розвертається і летить прямо на мене. Мої солдати дивляться на мене – в очах жах. Хто падає на дно окопу, хто кидається в «щілину». Один солдат, дивлячись на мене знизу вверх кричить: «Падай, командире! Падай!!!» Сам ти падай! Я зі смертю граю в свою гру. Якось стає байдуже. Просто все одно: вічна темрява саме зараз чи колись пізніше. І що буде після і чи буде оте «щось» - теж все одно. Скільки разів я був за крок чи за мить до смерті, кожного разу переживались ці «останні хвилини» інакше, але ніколи не було так спокійно і так байдуже. Продовжую стояти, навіть не пригинаюсь, відчуваю, що на обличчі з’являється посмішка. Ракета падає в тридцяти метрах від мене. Вибух! Сніп вогню, диму, землі злітає вгору. Грім і запах паленого. Пронесло. Мене навіть не зачепило. Поступово все заспокоюється – і степ, і люди. Іду в бліндаж, виганяю солдатів: «На позиції! Спостерігати!» Сідаю в бліндажі на гілки, що колись були руками дерев і думаю про вічне. Кількох чи то сепаратистів, чи то москалів я щойно перетворив на ніщо: атоми їхніх тіл розсіялись над степом, продовжують вічний кругообіг. Їхні душі пішли чи то у Велике Ніщо, чи то у сансару і втілюються зараз у нових живих істот, чи то в нірвану (що сумнівно). Ну і що? Що від цього змінилося? Моя карма? Ні. Світ? Теж ні. Я знову відчув, що хтось стоїть за правим моїм плечем. Я ніколи не озираюся, коли приходить таке відчуття: знаю, що побачу худорляву бліду жінку вдягнену в біле з блискучими очима. Раптом чую тонкий (трохи хрипотою) жіночий голос: - Ти думаєш, що бавишся зі мною? - Ні, я ні про що не думаю. І мені не цікава ніяка гра. Особливо з Вами, пані. Я ніколи не граю ні в які азартні ігри з жінками, особливо з тими, яких поважаю… - І все таки ти думав, що бавився зі мною, але насправді це я граюся з тобою. - Якщо чесно, ясновельможна пані, я не вірю в Ваше існування. Ви моя вигадка, плід моєї хворобливої уяви. Вас не існує. Ви лише місток між двома існуваннями, або між існуванням і надіснуванням – злиттям з першоосновою Всесвіту, втіленням у сам Всесвіт. Чому Вас, моя королево, бояться люди – я не знаю. Я сприймав Вас раніше як добру маму, що колисає своїх діточок і веде їх до солодкого сну. А тепер я Вас сприймаю як подругу. Стару подругу, з якою можна поговорити по душам, яка завжди зрозуміє. - Добре, хоч бабусею ти мене не назвав, юначе. Хоча я і стара як світ, але жінки не люблять, коли їм про це нагадують. - Ви вічно юна, повелителько. Навіть, коли світ зістариться, Ви все одно залишитесь вічно юною. - Дякую за комплімент, офіцере! Але погодьтеся, що Вам не хотілося б сьогодні народитися щуром чи їжаком, а карми не знає ніхто – навіть я не знаю твоєї карми. А якби знала, все одно би не сказала, навіть по старій дружбі… Потім почувся сміх – здалося, що зловтішний. І все стихло – у моїй свідомості, звісно. До бліндажа зайшов старший лейтенант С. – командир сусіднього взводу – того самого, що довбанув ненароком по мені ракетою. Він приніс пляшку мінералки: програв суперечку. Ми сперечалися, що москалі і сепаратисти сьогодні не полізуть (я казав, що полізуть). П’ю воду з насолодою. Він в тому житті був істориком, доцентом університетським – я теж, але не істориком. Він продовжує розмову, яку розпочав ще кілька днів тому: - Причина кожної війни – жінка. Якщо ми хочемо зрозуміти чому почалась та чи інша війна, треба шукати жінку в тій історії. Нинішня війна – не виняток. А причиною столітньої війни була не одна, а три жінки. - Теза якась не звична для Вас. Я Вас сприймаю як доконаного прагматика, що дивно. Кожен історик – романтик. Ви рідкісний виняток. Але схоже, сьогодні Вас потягло на романтизм. - Я не прагматик, я реаліст. А реалісти не мріють. Вони можуть лише бажати якоїсь конкретики. От Ви зараз про щось мрієте? Якось вихопилось у мене зовсім несподівано, пригадався чомусь Акутагава Рюноске: - Я мрію, щоб хтось задушив мене, коли я сплю… - Говорити це, значить нарікати на Бога. Докоряти йому. - Чому?! - Бо Ви сумніваєтесь у його майстерності, у досконалості форм, які він створює. - Так Ви вважаєте, що я творіння Боже, його досконалий шедевр? - Безумовно! Щоправда, коли народжувались сепари, то Бог спав. І ми мусимо виправити його помилку знищивши їх. А може він творив сепарів з похмілля. - Ти вже богохульствуєш. - Ні… А над степом знову здіймалася спека. Якщо буде тихо, то я знову буду читати Апокаліпсис і думати про часи Римської імперії… (Світлина автора віршів. На світлині - автор з товаришем по зброї. Написано на основі реальних подій.)

ID: 522960
Рубрика: Проза
дата надходження: 12.09.2014 09:37:32
© дата внесення змiн: 12.09.2014 09:37:32
автор: Артур Сіренко

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: Той,що воює з вітряками, Лоредана, Олександр ПЕЧОРА, Леонід Ісаков, Світлана Моренець
Прочитаний усіма відвідувачами (611)
В тому числі авторами сайту (36) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.




КОМЕНТАРІ

Mattias Genri, 19.10.2014 - 22:35
12 12 12 hi
 
Артур Сіренко відповів на коментар Mattias Genri, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук! friends
 
Натаsha, 19.10.2014 - 18:12
Молимось за Вас, пишаємося Вами! 16 16 16
 
Артур Сіренко відповів на коментар Натаsha, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такі слова! give_rose
 
Любов Ігнатова, 19.10.2014 - 18:08
Передавайте привіт своїм солдатам від усіх нас і велику подяку за те, що вони є...
 
Артур Сіренко відповів на коментар Любов Ігнатова, 01.01.1970 - 03:00
Обов'язково...... give_rose
 
Який це жах, що такі люди - доценти, викладачі - воюють! З того боку присилають непотріб, а з нашого - цвіт нації... Це велика трагедія нашого народу. Скільки іще будуть нищити?!
Не втомлюся повторювати: синочки, бережіть себе!
Аби Ви знали, як ми пишаємось вами!!!!!!!!!!!!! 16 17
 
Артур Сіренко відповів на коментар Світлана Моренець, 01.01.1970 - 03:00
Сумні і страшні нині часи.... 17
 
GreViZ, 04.10.2014 - 23:19
Поправді кажучи, мене весь час непокоїть те що Ви в такій небезпеці...
Дуже радий що ви живий!
Бажаю Вам одужання! 16 friends
 
Артур Сіренко відповів на коментар GreViZ, 01.01.1970 - 03:00
Я знову в строю - знову в діючій армії. Зараз на 5 днів я приїхав у відпустку додому, а потім знову на передову. friends
 
Лоредана, 04.10.2014 - 22:29
Тепер усе ясно! Живий!!!!!!!!! friends 16
 
Артур Сіренко відповів на коментар Лоредана, 01.01.1970 - 03:00
smile Через кілька днів я знову їду на фронт - інтернету там не буде. friends
 
Леонід Ісаков, 13.09.2014 - 12:10
16 friends
 
Артур Сіренко відповів на коментар Леонід Ісаков, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за розуміння! friends
 
GreViZ, 13.09.2014 - 01:04
hi Артуре, Ви переконали себе що там Ви потрібніший, але почався навчальний рік, і мабуть студентам бракує Вас... friends
 
Артур Сіренко відповів на коментар GreViZ, 01.01.1970 - 03:00
Солдатам мого взводу зараз мене бракує ще більше - я зараз поранений - в шпиталі. Але скоро стану на ноги - і знову в бій. friends
 
Лоредана, 12.09.2014 - 18:34
16 16 Ми з вами!!!
 
Артур Сіренко відповів на коментар Лоредана, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Я тут тиждень відпочиваю у шпиталі - отримав осклком фугаса по потилиці. Добре, що ледве зачепило.... Вилікуюсь - і знову на фронт - хлопці фоюють, а я тут валяюся... friends
 
17 добре 17 якщо навіть під час чуми живе любов, і тривать світанки спокою 17 17 23 23 23 39
 
Артур Сіренко відповів на коментар Той,що воює з вітряками, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук! Я знову їду на війну.... friends
 
hi good friends 39
 
Артур Сіренко відповів на коментар Олександр ПЕЧОРА, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук! Якщо я не повернусь - не поминайте лихом.... friends
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  тартак
Mattias Genri: - древесный бардак, это - тартак...
Синонім до слова:  казино
Ниро Вульф: - рулеткодром
Синонім до слова:  тартак
Еkатерина: - лісарня - у Карпатах
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Svitlana_Belyakova: - Похилого Віку
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Валерія19: - Реаліст!
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Сергій Риба: - Сутність
Синонім до слова:  Люстерко
Олександр Лісний: - Віконце дійсності
Синонім до слова:  пілігрим
Олександр Лісний: - Паломник
Синонім до слова:  Мрія
Олександр Лісний: - Політ фантазії
Синонім до слова:  Люстерко
dashavsky: - Лицегляд.
Синонім до слова:  Люстерко
Зелений Гай: - Дивоскельце.
Синонім до слова:  Люстерко
Яна Бім: - Дивило
Синонім до слова:  Люстерко
Genyk: - Вухобач...
Синонім до слова:  Люстерко
Георгий Данко: - Двері (віконце) у потойбічний світ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Іван Мотрюк: - :12: людина у розквіті сил
Синонім до слова:  тартак
Redivivus et ultor: - Положинський :D
Синонім до слова:  казино
Mattias: - Дурдом! :hi:
Синонім до слова:  Чашка
Тетяна Романів: - Кружка
Синонім до слова:  Чашка
Redivivus et ultor: - Кварта
Синонім до слова:  Чашка
Кому боляче?: - Горня, філіжанка
Синонім до слова:  тартак
Ulcus: - дзиньхрусь, різоліс, пильок
Синонім до слова:  Чашка
Genyk: - Горнятко!
Синонім до слова:  тартак
Genyk: - Лісопоїдач
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Bella America: - Надія
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - ВСТОЯНИЙ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
dashavsky: - Ні тут, ні там.
Синонім до слова:  концерт
Зелений Гай: - музопляска
Синонім до слова:  казино
Зелений Гай: - гральня
Синонім до слова:  казино
*SELENA*: - азартофобник
Синонім до слова:  казино
Svitlana_Belyakova: - ігроблуд
Синонім до слова:  концерт
dashavsky: - Виступ
Синонім до слова:  казино
dashavsky: - Дуригріш.
Синонім до слова:  концерт
Genyk: - П"янісімо,п"янісімо...
Синонім до слова:  казино
Genyk: - Барліг
Знайти несловникові синоніми до слова:  казино
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  концерт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Микола Холодов: - Середняк
Синонім до слова:  Мрія
Ростислав Сердешний: - мерехтіння або жевріння бажань
Нові твори