Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Валентина Ланевич: Однолюбка - ВІРШ

logo
Валентина Ланевич: Однолюбка - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 2
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Однолюбка

   Поїзд, розсікаючи собою темінь ночі та полишаючи позад себе посвист вітру, стрімко рухався зі сходу на захід.
   Ольга, вслухаючись у тихий, монотонний стук коліс, полегшено зітхнула. Весь кошмар життєвої невизначеності почав відпускати і думки, як то буває в дорозі, коли час ніби зупиняється, повільно занурювали її в закапелки пам’яті, у таку далеку тепер, щасливу та безтурботну юність, коли вона, закінчивши гірничий технікум, була направлена на практику в інше місто, вперше полишивши стіни рідної домівки.
   Зграйка молодих дівчат-практиканток, весело перемовляючись між собою, дійшла до прохідної заводу і раптом Оля скрикнула, вхопилась обома руками за живіт, що полоснув її біллю і майже переламалась навпіл та біль не відпускав. Вахтерша викликала швидку допомогу. Та не забарилась. У лікарні, молодий хірург, оглядаючи пацієнтку, швидко поставив діагноз і сказав:
- Треба негайно оперувати, з апендицитом жарти короткі.
- Як оперувати?  - злякано перепитала Ольга, - а мама, а тато? Вони ж нічого не знають. Без них не дозволю.
   Лікар тільки усміхнувся та той дівчачий лемент:
- Мама з татом приїдуть до тебе трішки пізніше, а зараз нам пора в операційну.
   Після зробленого сестричкою укола, страх минув, і Оля повільно поринала у сон та ще встигла почути розмову двох лікарів:
- Дивись, - сказав анастазіолог хірургові, показуючи очима на її налиті соком груди, що округлими горбиками випирали з-під простирадла, - мабуть ще незаймана.
   А далі морок сну накрив її своїм крилом. Прокинулась уже у палаті. Все тіло нило, ноги відмовлялись іти самі і хірург, підхопивши Олю попід руки та незважаючи на говір сестричок, що тут же звернули на них обох увагу, повів ту коридором, а вона повисла на ньому грушею. Ноги, чомусь, не слухались та поступово все-таки почали набирати стійкості.   Молодий організм швидко відновляв утрачені після операції сили. Незабаром її вже виписували з лікарні. Мама принесла армянський коньяк та баночку ікри, сказала передати лікареві.
   Оля заглянула в кабінет хірурга, він виявився порожнім. Недовго думаючи, приховала гостинці між своїй речей, а коли мама поїхала додому, пригостила ними дівчат по кімнаті.
   А на другий ранок, скрипнувши під час зупинки гальмами, біля дверей гуртожитку зупинилась швидка і незабаром, перед розширеними від подиву Оліними очима, у прорізі кімнатних дверей з’явився величезний букет троянд, а за тим і сам власник цієї чарівної розкоші. Ним був лікар-хірург.
   Від приємної несподіванки Оля тільки й змогла, що проказати:
-  А ми коньяк з дівчатами уже випили і ікру встигли з’їсти.
-  Як так? Без мене? - прийшла і Петрова черга поставити не зовсім логічне запитання та він швидко опанував себе - хірург таки і далі між ними заточилась жвава, невимушена розмова.
   По місячних відвідинах своєї колишньої пацієнтки, Петро, не зовсім говорячи їй правду, привів Олю до своїх батьків на оглядини. Ті сказали йому, що вони не пара. Аналогічної думки мали і Оліні батьки та, солодкі почуття, що хвилювали, уже вирували у тих в серцях і вимагали продовження відносин між ними.
   У день весілля приїхав її колишній хлопець. Він був у розпачі, викрикав  в адрес Олі образливі слова, намагаючись завадити їхньому шлюбові та між трьома мусить один бути лишнім, ним він і став.
   Через півтора року у щасливого подружжя народилась донечка, але Ольга, клопочучись дитиною, стала, звичайно, менше уваги приділяти чоловікові і той, якоїсь миті, віддалився від неї та вона ще не відчувала біди, що нависла над нею, раділа кожному новому дневі. Подвоєна любов до донечки та чоловіка переповнювала її душу теплом.
    Якось на обід чоловік приїхав зі своєю напарницею-медсестрою. Ользі це не здалось дивним - працюють же разом. Згодом такі візити почастішали, жінки, наче б то, заприятелювали.
    У країні відбувалася перебудова з усіма її наслідками, зі зникненням з полиць магазинів необхідних у щоденному побуті речей.
    З чергової відпустки Марія привезла Ользі нову джинсову спідничку, яка була саме на неї і Ольга не відмовилась від подарунка, носила спідничку із задоволенням для себе та в той же час з нею стали відбуватись дивні речі. Ласки чоловіка, якого вона кохала усім серцем, більше не хвилювали її, а, навпаки, ніби якась невидима сила відштовхувала її від нього, чинячи цим супротив фізичній близькості.
    Невдовзі Ольга з Петром розлучилась, повернулась до батьків, де почула ультимативний вердикт:
   - Розлучилась - займайся вихованням дитини і ніяких більше чоловіків, а ні - живи, як знаєш сама.
    Ольга підкорилась долі і не тому, що не мала іншого вибору. Ні. Просто вона продовжувала кохати колишнього чоловіка, колишнього, бо той, через рік після розірвання їхнього шлюбу, одружився вдруге - на своїй медсестрі, тій самій, що подарувала джинсову спідницю.
   Оля, мов навіжена, накинулась на навчання. Закінчила один інститут заочно, другий і нікого з чоловіків поряд, тільки її донечка, її та його спільна кровинка. І тільки стіни її кімнати, коли залишалась наодинці з собою чули, як з горла цієї сильної з вигляду жінки, інколи виривався відчайдушний придушений стогін. Розпач від безглуздої утрати коханого, якого продовжувала любити понад усе підносив її руки до голови і вона розчепіреними пальцями чіплялась за волосся, похитувалась з доку на бік, а з горла уже рвався на волю, вивільняючи увесь внутрішній біль, протяжний звірячий рик. По хвилі, схлипуючи, розмазуючи по обличчі долонями сльози, притихала. І так, спустошена душею, дивлячись невидющими очима поперед себе, сиділа деякий час мовчки. Невдовзі вставала, вмивалась холодною водою, і знову ставала тією завжди спокійною, урівноваженою жінкою, якою звикли бачити її близькі та знайомі люди.
   Роки невблаганно полишали свої сліди, відзивались віковими болячками та серце, душа і тіло, як і раніше, належали йому одному, Петрові, такому рідному і водночас такому далекому.
   Востаннє здригнувшись, поїзд зупинився на кінцевій станції свого призначення. За вікном, розсіюючи темряву, сонячне проміння впускало до вагону теплий ранок. Ольга, проганяючи від себе спогади, усміхнулась новому дню і ступила на приступку вагона, назустріч невідомості, а в голові промайнула думка:
- Якби мені знову запропонували прожити життя заново, я б не стала нічого у ньому змінювати і знову до кінця пройшла би той самий, сповнений і болі, і відчуття глибинного кохання та безмежної любові нелегкий життєвий шлях однолюбки.
31.07.14
    
 

ID:  514577
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 31.07.2014 08:52:25
© дата внесення змiн: 07.03.2022 22:54:28
автор: Валентина Ланевич

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали: A.Kar-Te, Дід Миколай, Кайгородова 2
Прочитаний усіма відвідувачами (3071)
В тому числі авторами сайту (29) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
Сторінки (2):    назад [ 1 ] [ 2 ] вперед




КОМЕНТАРІ

Кайгородова 2, 21.03.2016 - 12:28
Гарно, і як завжди, талановито. Ніби про мою найкращу подругу написано, пронесла своє єдине кохання через усе життя...
 
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...таке сильне кохання буває тільки раз в житті, може, саме так і має бути, щоб не затьмарювати його блідою подобою... 17 Дякую вам! 16 give_rose
 
Валю, захоплена Вашою прозою так, що на мить здалося, ніби пишете про себе. Ви майстриня слова.
Якщо ЛГ стверджує, що нічого б не хотіла змінити у своєму минулому, значить вона щаслива, бо пізнала і справжню любов, а щастя материнства. Дитина би не підвела її, бо це теж важливо. 12 12 12 16 17 19 22 22 give_rose
 
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
У людини, прообраз якої взято за основу написання нарису, виросла чудова, любляча донька, яка є для неї підтримкою у всьому. 16 Дякую, Ганно! 16 give_rose
 
Серафима Пант, 18.08.2014 - 17:38
Сумно. До останнього слова не стирається образ молодої закоханої дівчини 16
 
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
реалії життя 16 Дякую, С.І.М.ко! 16 give_rose
 
Віктор Варварич, 02.08.2014 - 16:21
12 гарний твір сповнений болем. Головне не втратити свою сутність! 16 16 16
 
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так. Головне тут вистояти і не зламатись. 16 Дякую, Вікторе! 22 give_rose
 
Олеся Шевчук, 02.08.2014 - 15:48
flo18 А все таки вона сильна! Сама з дитиною. Проти всього. В цьому її велич. Гарно! Дасть Бог в наступному житті буде щасливішою!
 
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не кожному дано мати таку силу волі. 16 Дякую, Олесю! 22 give_rose
 
Радченко, 01.08.2014 - 15:01
Не марно говорять: життя прожити - не поле перейти.Де на тому полі радість чи біда, нікому не дано заздалегідь знати. 12
 
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Тут, справді, головне вистояти, коли чаша життвих труднощів, здавалось би, перебігає через край. 16 Дякую, Олю! 22 give_rose
 
леся квіт, 01.08.2014 - 00:05
give_rose Прежито разом героями 12 12 12 give_rose
 
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Власне так і було... 16 Дякую, Лесю! 22 give_rose
 
gala.vita, 31.07.2014 - 23:14
Валюшо, дуже гарно написано, що читається з величезним заопленням. викликає відповідні емоції. 23 22 16
 
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
мабуть тому, що ми з ЛГ чимось схожі. Дякую щиро, Вітусь! 16 22 give_rose
 
Дід Миколай, 31.07.2014 - 22:57
23 friends
 
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую від душі, Миколо! 16 give_rose friends
 
Леся Shmigelska, 31.07.2014 - 16:01
Гарно, Валечко, бере за душу, проникливо і пережито... а ще майстерно! give_rose 16
 
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...певно, ми з моєю ЛГ чимось схожі, бо якоїсь миті мені здалось, що пишу не лише про неї... 16 Дякую, Лесю! 16 give_rose
 
12 Інколи саме це і є щастям,бо велич її безмежна 16
 
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...однозначно це так і, яким би не було випробування, відчуття кохання того варте... 16 Дякую, Танечко! 22 give_rose
 
Oleg Kolibaba, 31.07.2014 - 12:00
Цікава історія! Шкода, що головна доля схилила головну героїню стати однолюбкою, але водночас дуже цікавий кінець, коли вона би в повторному житті нічого не змінювала. Це розкриває усвідомленість нею своїх переваг і недоліків, і примирення з ними. Дуже гарно написано! 12 12 12 16
 
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не кожен на таке примирення, прийнявши накреслене долею, як усвідомлення неминучості, здатний. 16 Дякую, Олеже! 22 give_rose
 
круто 16 написано дуже хороше friends 31
 
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую щиро, Богдане! 16 give_rose friends
 
OlgaSydoruk, 31.07.2014 - 11:24
12 Похоже на реальную историю... give_rose
 
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...реальність часто буває складніша за вигадку... 16 Дякую, Олю! 22 give_rose
 
12 Бувають такі однолюбки. Про сильну жінку, яка не зламалася і вистояла в цьому повному спокус і болю житті. І пронесла свою єдину любов крізь життя, не зрадивши її.
 
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А "вистояти" попри все не так вже і просто. 16 Дякую, Люба! 22 give_rose
 

Сторінки (2):    назад [ 1 ] [ 2 ] вперед
ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Бабине літо
Маргіз: - Осіннє танго
Синонім до слова:  Вірний
Маргіз: - Вірний - однолюб
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - осяйна
Знайти несловникові синоніми до слова:  Вичитка
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мобілізація
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Рахманий
Mattias Genri: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Mattias Genri: - sliczna...
Синонім до слова:  видих
Наталя Хаммоуда: - Відди́х, зди́х.
Синонім до слова:  Вірний
Eyfiya: - Непохитний
Синонім до слова:  Вірний
levile: - Незрадливий Вірний
Знайти несловникові синоніми до слова:  Верлібр
Андрій Ключ: - Танцпро – танцююча проза
Синонім до слова:  Церата
Олекса Терен: - Обрус.
Знайти несловникові синоніми до слова:  видих
Enol: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Микола Холодов: - Кльова, Класна, Красна.
Синонім до слова:  Церата
Neteka: - Вощонка
Синонім до слова:  Церата
dashavsky: - Клейонка.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Церата
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Neteka: - Писана
x
Нові твори
Обрати твори за період: