Ми поводим себе як маленькі дурні діти
Сваримся, миримся, знову сперечаємся
Так, ніби не розумієм, що ми вже виросли,
І давно нам не личить подібна поведінка.
Випробовуєм на міцність кров і характер
Лоскочемо нерви та смикаєм за ниточки
Граєм в байдужість та затяжну мовчанку
Коли серце калатає і перехоплює дихання.
Ми вчимося наново без слів спілкуватись
Колись нам вистачало лише напівпогляду,
І пів розпочатого незавершеного речення,
Ми читали думки, тепер читаєм сухі слова.
Знаєш, зовсім не важливо, що час просто іде,
І не біда в тому, що ми не можемо просто йти
У дітей є час, щоб виправити свої помилки,
Але наша помилка довжиною в ціле життя.
Важко навіть уявити наскільки ми несхожі,
Мабуть, хтось зверху невдало пожартував,
Переплутавши рай з пекельними воротами,
Ув'язнивши в чистилищі безнадійно на віки.
Все що ми можем просто розкидати слова,
Ніби вісточки з того незбагненного світу
Чи знайдуть наші реальності точку дотику,
Чи так і будемо далі битися об гострі стіни?
Сабріна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. Мабуть, ми назавжди залишаємся цими маленькими капризними дітьми десь глибоко в середині. Але деколи переймаємо в них і не найкращі якості. Діти бувають жорстокими..
