Через віки Шевченків голос лине,
Через віки ми чуємо його,
Бо актуальна суть його і нині -
Неправда б’є по серцю батогом!
Багато літ минуло з заповіту,
Води багато в море утекло,
Садки вишневі відцвітали квітом,
Змінилися і люди і село…
Змінився побут і одежа інша,
Потреби стали інші, ніж були,
Віночок одягати український
Відвикли вже давно наші дівки.
А парубќи свої вже шаровари
Закинули в далеке небуття,
Катонові всі джинси повдягали,
Співати не уміють до пуття.
І вечорниць немає тих веселих,
Де так все чемно й радісно було,
Жили хоч бідно, але щиро й чесно,
Схиляли перед Господом чоло…
В містах змінились також городяни -
Тут псевдопатріотів пруд пруди,
Змінили л́ише дорогі кафтани
На дорогі маєтки та вози.
Коней уже у них не запрягають,
Дарують для забави їх давно,
Куди дівати гроші, вже не знають,
Правди немає, як і не було…
Був тут один, що все до «основанья»
Зламав, змішав у купу й поділив,
Та казка вже реальною здавалась,
Якби він Божий храм не осквернив…
Не б́уло багачів, були колгоспи,
Такий собі державний поміщи́к,
Прогнуло спи́ни на полях жіноцтво
За те отримуючи копійќи.
У виборі своїм були невільні -
На руки не давали паспорти́.
Так от скажіть, чи б́у́ли вони вільні,
Хоча й не називались «кріпаки»?
А ще один тут після гегемону,
Таких катів не бачив білий світ!
Жахливим і страшним голодомором
Вчинив був українцям геноцид.
Ох, настраждалась зе́мля українська!
Панів наче не було, та вони
Змінили шкіру, назву і обличчя,
Продовжували правити з Москви.
Таких маєтків і пани не мали,
Палатам царським певно лиш на кшталт!
Народу вони інше обіцяли,
До того, як добрались до пенат…
І очерстві́ли ду́ші українські
Від болю, гр́о́шей, врешті, маячні,
В часи́ неле́гкі довелось нам жити,
Неначе бачим це в страшному сні…
Віќи, певно, змінили нас із зовні -
Одежу, за́чіску і побут теж,
Та Д́ушу нашу, українську, вольну
Ніхто не запряже, немає таких веж!
Ми потреб́уєм слово Кобзареве,
Щоб зрозуміть себе і генний код,
Бо блудимо в трьох с́оснах, а ми - древо,
Ми Україна! Вільний ми народ!
Нас, українців, дзузки подолати!
Така козацька в наших жилах кров,
І буде завжди син, і буде мати,
Слово Шевченкове із нами, й з нами Бог!!!
11.03.14
ID:
508634
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 01.07.2014 19:33:19
© дата внесення змiн: 29.10.2020 22:22:44
автор: Галя Костенко
Вкажіть причину вашої скарги
|
